Немає давненько подвір’я
І слід від паркану простиг.
Байдуже сіда надвечір’я,
На вкритий травою поріг.

Мереживо тріщин на стінах
І діри неначе роти.
Бур”ян тут доріс… за коліно —
Ознаки навкруг пустоти.

Лиш інколи дівчинка в сукні,
В дрібненькі рожеві квітки,
На східцях чекає майбутнє
І їй ще так довго рости…

Мала, та, приходить до мене,
Всміхається деколи в снах,
Рятує в недолі хвилину
Й тікає немов дикий птах

У неї блакитні очиці
І віра безмежна у світ.
Це, мого дитинства, жар-птиця
Це Я собі кажу: “Привіт”.

Останній стовбур каштана.
Останній, а далі пеньки.
Це там прокидалася рано
Це там рахувала зірки…