Згорає душа, як метелик від полум’я свічки,
Що так необачно піддалась мінливості слів…
Тепер догорає і гасить сльозами самотньої нічки
І знову на серці зав’язує низку вузлів…
Душа, що згорає, як фенікс відродиться знову,
Як тільки кохання неначе весна зацвіте…
І серце вузли затягне як недобру оскому –
Хоч пам’ять ніколи не дасть нам забути про це.
Автор публікації
Коментарі: 33Публікації: 26Реєстрація: 25-10-2018
Достижение получено 01.04.2021
Титул: Небайдужий читач
Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій
Достижение получено 12.01.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
3 коментарі “Згорає душа”
Душа не може згорати…Але це поезія, де можливо все….Образ вийшов дуже трагічний, десь в стилі барокко і романтизму…..Тема дуже цікаво і можна споробувати створити цикл віршів з такою назвою….Вражає також “прозора аквварельність” поетичного стилю….
Душа не може згорати…Але це поезія, де можливо все….Образ вийшов дуже трагічний, десь в стилі барокко і романтизму…..Тема дуже цікаво і можна споробувати створити цикл віршів з такою назвою….Вражає також “прозора аквварельність” поетичного стилю….Вражений
Безмежно вдячна за увагу до моєї творчості та за такі глибокі коментарі.
Душа не згорає… Але інколи буває такий стан, наче випапили все і навіть душу…
Щиро вдячна Вам за аналіз твору 🌹