Заклопотана медузами життя
Мона Ліза ще вдивляється у вічність.
Марні сльози вже пішли у небуття,
І ніхто ще не пізнав незнанну ніжність.
Келих випив посірілий кардинал,
Захміліли його ледь помітні думи.
Знов терновим цвітом забуяв вулкан,
А фантазій обірвались струни.
Плюс і мінус просто не зійшлись,
Спроба увінчалася провалом.
Солов’ї у вирій здійнялись,
Оголивши згублені кинжали.
Мона Ліза смачну каву п’є,
Кардинал стратегії малює –
В кожного із них життя своє:
Їм Тіресій вже al dente не віщує.
Думок на тему “Він і Мона Ліза”
гарно