Бувають дні, їх хочеться спинити,
Буває час, його би розтягнуть.
Бувають очі, що не відпустити
І в них щомиті заживо тонуть.
Буває небо, вічністю глибоке,
Крилаті мрії зійдуться в одну.
Буває серце довге і широке
Й не видно того серця глибину.
Буває пісня, хай би прозвучала
Дзвінким відлунням давньої душі.
Буває стежка в травах пробігала,
Нас повертаючи в минулі рубежі.