(Фрагмент з майбутньої книги) Коли помирав мій батько, мені було 30 років… Як давно це було…Але останніми роками ( зараз мені вже 67 років) я часто згадую моє дитинство. У цих спогадах так приємно перебувати, згадуючи якийсь сонячний день; весняний рожево-білий сад яблунь та вишень, коли живий був […]
Daily Archives: 02.11.2020
18 posts
Під наметом біло-срібним спить спокійно ліс, Січень в кошику льодовім снігу нам приніс, Замело дахи та хати, лише димарі, В небо чисте димом курять, тліють до зорі... У віконечку маленькім світло мерехтить, В цю чарівну ніч зимову- хтось іще не спить, На столі дубовім- свічка, тінями ляка, Скибка хліба […]
Время лживо… Уходят друзья, По тропинке, в туманную вечность… Сквозь туман их окликнуть нельзя, Глубока и нема бесконечность… Вдоль тропинки кресты, да кресты. Медный стон с высоты колокольни Растекается на три версты, Спят холмы под крестами покойни… И трава, словно тканный ковер, Укрывает мясистую землю… Дышит небо на дальний костер, […]
Я тишины хочу… Осеннего тумана… Прохлады тонкой, после зноя дня… И запаха опрелого обмана, Что кружит золотом, И пьяного меня… Я так хочу немного быть собою… С тобою быть, а значит, быть тобой… Едва вбирая, влажною рукою, Муара плоть, Дыхания покой… Я тишины прошу У шумного рассвета… Не […]
Люблю, дышу, А значит я – живу… Дышу надрывно, от любви страдаю… Порою облачком мечтательным плыву, Порою дождиком отчаянным стекаю… Бывает, машут крылья за спиной; Трепеща, ловят ветер парусами, А иногда – тоска зальёт свинцом, Что даже трудно шевелить ногами… Бывает – эхом в сердце пустота, И темнота дырой в […]
Чужа жінка, як зілля хмільне, Її губи в меду… Як її не ховай од людей, А вона на виду. Як не ганять словами її Жіночки у плітках, А вона, як троянда горить, Майорить, як той мак. А вона ледь землі доторкається, Йде собі в світ – Чоловіки услід оглядаються Й […]
На схилі неба зірки-крапки Палають у вечірній тьмі, А на столі лежать нотатки І спати не дають мені. Я знову зошит відкриваю, Складаю римами думки, В рядочках я себе лишаю, Плету віршовані вінки. Віночки заплету словами, Крильми думок торкнусь небес, Вже сходить місяць над полями І срібло стелить на овес. […]
Загубився місяць по дорозі, Темно так, хоч сонечко вмикай, Певне, залишився вдома Бозя І малину кидає у чай. Якби вийшов, то було б все ладно, І світився б серпик у вікні, Тільки Бозі нині листопадно, І так само, може, як мені.
Дойшов самітник до пустелі — шляхи сумління привели. Посіли ворони на скелі, на крилах тіні перенесли. Сидять на крилах чорні душі Чикають відповідь на те… Що той ченець — спитати мусить. Коли ж розплати час прийде? Самі бояться не питають, в них страх випитує давно. Коли ж Господь їх покарає, […]
Бувають дні, їх хочеться спинити, Буває час, його би розтягнуть. Бувають очі, що не відпустити І в них щомиті заживо тонуть. Буває небо, вічністю глибоке, Крилаті мрії зійдуться в одну. Буває серце довге і широке Й не видно того серця глибину. Буває пісня, хай би прозвучала Дзвінким відлунням давньої душі. […]
Ти сильніша, ніж знаєш про себе. Сумніватися навіть не смій. Бо з тобою і сонце, і небо, І надія в душі твоїй. Перепони усі здолаєш. І досягнеш своїх вершин. Ти ж найкраща. І ти це знаєш. Тож не бійся ніяких змін.
В гольф клубе состоится – панихида – Убит на службе был трудяга- крот. Собралась вся поместная элита, Чтоб на поминках набивать живот. Венки на драйвинг рейндже, крест из клюшек, Фривольности дресс кода нет границ. Все водку пьют из логотипных кружек, Занюхав хлебом – им же кормят птиц. А что погибший? […]
Є такі сльози, які треба виплакати обов’язково, в будь-який час дня і ночі, виплакати, щоб все всередині перегоріло (Стівен Кінг) Невиплакані сльози – тяжкий тягар для душі, міцні окови для серця. «Поплач, дитинко, легше буде», – колись давно шепотіла своїй онучці бабуся та гладила її по голівці. Чим старшою ставала […]
Ти просто плакала на кухні, Ховаючись у тім кутку… Втекти хотілося далеко, Але не було йти куди. Прокручувала – ті образи… Слова кусались, били фрази, Спинити це, – уже немає сили. Ви руки свої просто опустили. І сльозам своїм дала волю – Душило щось із глибини. Кричати … Рвалося щосили, […]
Віхола, віхола, віхола Жовтогаряча легка Усе довкола завіяла. Надворі уже листопад. Срібною, срібною, срібною Зранку здається трава, Це морозець стелить інеєм, А згодом буде розтавать. Сонячно, сонячно, сонячно З нами вітається день, Увечері знов стане холодно І зимная нічка прийде. А листопад усе міряє Кроками стежечку вдаль. Його вже зимовая […]
1 Що таке щастя?… Це радість кохання, Рідна земля, Батьківщина моя… 2 Що таке щастя?… Золоте світання, Сонця проміння Загубленого покоління… 3 Що таке щастя?… Блакитна зоря, Оріону сузір’я , Дитинства подвір’я… 4 Що таке щастя?… Мудрість життя, Коли […]
1 Я бачив скелю Олекси Довбуша В карпатському селі Більче Золоте, Але там царювала Господня тиша: Смерек, садів, блакитних небес… 2 Кажуть, що сам Олекса Довбуш Щоночі піднімається на цю скелю, Щоб подивитись на ворожу здобич Панів, які грабували мою Україну… 3 Я знаю, […]
. . МАНДРУЄ ОСІНЬ ІЗ ЛИСТОПАДОМ ПО ЗЕМЛІ… . .Красується калина у червоному намисті . .Осінньої величної ГОСПОДНЬОЇ пори, . .Фарбує – розмальовує Осінь зелен-листя, . .Ще сонце пригріває – усміхається згори. . .Укрилась позолотою матінка – Природа, . .І небо ніжно прихиляє голубу блакить. . .Мелодію краси […]