Давно вже виника таке чуття,
Що стало дефіцитом співчуття.
Буденним стало горе людське в світі,
А речі другорядні – у зеніті.
Багато хто давно не помічає,
Як чоловік на жінку руку підіймає.
Як у лікарні гасне десь дитина-
Для неї порахована вже днина.
Як алкоголь проклятий нищить долю,
Вганяючи людей в тяжку неволю.
Старий дідусь, що захисту не має,
Десь тихо з голоду у муках помирає.
Ми звикли знати,що у нас війна
Й яка за спокій сплачена ціна.
Як плаче в сиротинці десь дитина,
І мріє про батьків і про родину.
А людство зажмурило вперто очі –
Біди людської бачити не хоче.
Бо легше жити, як не помічаєш,
Бо свого клопоту немало також маєш.
Але ніхто з людей таки не знає,
Що у житті кого із нас чекає.
І скільки іншим щиро співчуваєм-
Стільки Людьми себе ми називаєм.
Автор публікації
