Під теплий чай дивлюся крізь світанок
На височенний і старий горіх.
Такий самісінький, що заглядав у ґанок,
Коли мені було десяток літ.
Як вибігала стрімголов у роси,
Які тоді цілющими були.
А трави цілували в ноги босі
Й шептали казку вічні явори.
Коли літали високо лелеки,
Понад живим, розкинутим селом,
Їх клекіт було чути так далеко,
Той клекіт зараз чую, ніби сон.
Під тим горіхом, в квітчастій хустині,
Бабуся вишивала рушники.
У пам’яті все, наче на картині
Так вимальовується, хоч пройшли роки.
Я чашку з чаєм швидко відкладаю –
Щось спогадами в серце проросло!
Дітей своїх на ноги підіймаю –
Ми їдемо до мене у село.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 56Реєстрація: 07-08-2020
Достижение получено 18.10.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій
