Так хочеться забутись до кінця
І дні сльоти на вітрі спопелити.
Довіри запалити каганця
І знов любити… жити і любити.
Од вітру слів колючих, крижаних
Сховати душу дуже десь глибоко.
У тиші там заснути ненароком
І довго спати в зарослях німих.
Бо ж скільки у людині тої сили
І скільки знести може рубцювань?
Щоб світ всерівно бачити красивим,
Зазнавши вкотре підлості й знущань.
Так хочеться забутись до кінця
І дні гіркі на вітрі спопелити.
І знов любити, жити і любити…
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 56Реєстрація: 07-08-2020
Достижение получено 18.10.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій
