Себе на дивній думці цій я знов
Ловлю й не знаю, як її прийняти:
Історії й розмови про любов
Мене почАли злегка дратувати.
Почую про кохання я і вмить
ЗащЕмить серце й стук його луною.
Хтось стрів в житті любові світлу мить,
Але чому це сталось не зі мною.
Чому немає сильного плеча,
Щоб я могла до нього пригорнутись.
І душу мою знов гризе печаль,
А я не знаю, як її позбутись.
Без погляду коханого життя
Важкіш здається навіть брил найважчих.
Можливо, не найкраща в світі я,
Але ж кохають не лише найкращих.
Кохають, як відомо, не за щось,
А просто так до серця серце лине,
Чому ж мені в житті не довелось
Зустріти погляд лагідний людини,
З якою б ми злітали в небеса,
І в леті тім легкім душа співала,
З якою разом, що таке краса,
Любов і справжнє щастя я пізнала.
Цю думку я від себе прожену,
Плекатиму на краще сподівання.
Та раптом знов торкне в душі струну
Вона, як я почую про кохання.
Коли побачу зімкнені вуста,
Палкі обійми, ніжні поцілунки,
Струна дзвенить і смуток огорта,
Бо не для мене ці життя дарунки.
Можливо, я знайду свою любов,
Можливо, сльози хтось в душі осушить,
Теплом зігріє зледенілу кров,
Гірку й болючу ту струну заглушить.
І разом нам злетіти в небеса
В коханні чистім й радіснім удасться.
Вмить думка зла розтане, як роса,
Й слова любові подарують щастя
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
