В мені мене чомусь так мало є,
Гублю себе у невідкладних «треба».
Життя спішить, та чи воно моє
Біжить дощами із землі до неба.
В мені мого чомусь нестача вже,
Бракує сонця в стужі листопада.
І пам’ять так багато береже,
А час вже не дарує — крАде.
В мені — не я. Чужі горять вогні,
А власні лиш жевріють на узбіччі.
І зараз чесність гірша від брехні,
І гірша сліз усмІшка на обличчі.
Привіт мені! Вертать собі себе
Тепер вже доведеться понад силу.
Дивись, там небо й досі голубе,
Й в мені моє не до країв зотліло.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 8Реєстрація: 19-08-2020
