Для голосування необхідно авторизуватись

Ведмедик

Ведмедик.
У Лєри був ведмедик… Тобто їх було, якщо чесно, багато. Від найменшого до найбільшого. Вони рядком сиділи на дивані і споглядали за життям і оточуючим світом своїми скляними іграшковими очицями. Але улюбленцем був кумедний екземпляр сімейства ведмежих з дивакуватим виразом обличчя, чи точніше мордочки. Ведмежа мало хутро коричневого кольору і блакитний бант на шиї. Його якось вранці, у День народження принесла мама і посадовила до ліжечка Лєри. І дівчинка одразу у нього закохалася.
Лєра тягала його з собою всюди.. І часто мамі або бабусі доводилося допомогати дівчинці вмивати його заяложену мордочку. А все тому, що Лєра намагалася нагодувати його кашею або супом. І ніякі доводи бабусі, що ведмедик такого не їсть, чи що він не голодний не мали жодного успіху. Тому що ведмедик – друг. І його необхідно нагодувати…
Ведмедик – друг був з Лєрою всюди: він спав поруч з нею і вона вкривала його своєю ковдрою. Якщо навіть у нього хутро, він може застудитися. Тому що він маленький і беззахисний. Він сидів поруч у ванній, коли Лєра хлюпотілася разом з гумовими каченятами.. А коли хворіла, то майже не випускала його з рук. І тільки він, Ведмедик, міг умовити дівчинку випити сироп від кашлю чи пігулку. Поволі всі звикли, що Ведмедик Лєри є невід’ємною частиною їхньої родини, яка складалася з тата, мами та бабусі. Ну і звісно, Лєри та Ведмедика. А називала вона його просто Ведмедик..
А сусідська дівчинка Люба сміялася і говорила, що такого імені не може бути – Ведмедик, бо він же і є Ведмедик. А Лєра наполягала, і ображалася і навіть плакала… І бабуся тоді сказала:
– Дуже хороше ім’я.. Ведмедик.. А чому ні?
Тоді Лєра одразу заспокоїлася і Любі теж сказала, так само, як бабуся.. І сказала до такої міри впевнено, що Люба тільки рота роззявила, а потім додала:
– Ну Ведмедик, так Ведмедик.
Лєрі дуже подобалося, що бабуся теж потоваришувала з її клишоногим другом. Кожного ранку бабуся не забувала поцікавитися, як спалося не тільки Лєрі, а й Ведмедику.. І Лєра розуміла, що це в них з бабусею така гра. І розуміла, що Ведмедик це лише іграшка, але ця гра робила їхні стосунки з бабусею теплішими і сповненими довіри і такого безмежного дитячого щастя, яке ще нічим не захмарене і не зіпсоване.. Вони навіть спілкувались через Ведмедика.. Це відбувалось, коли бабуся хотіла пояснити Лєрі, якісь серйозні речі, або коли Лєра робила щось таке, що вже, як то кажуть ні в тин, ні в ворота.. Вона садовила Ведмедика до себе на коліна, і стискаючи його лапу, говорила:
– Ти скажи, будь, ласка, Лєрі, що так робити не можна. Вона тебе послухає, ти ж їй друг, правда?
І мама теж приєднувалась.. Вона говорила:
– Ведмедику, перекажи, будь ласка, Лєрі, що потрібно вже самій вчитися взувати капці..
І коли ввечері бачила, як Лєра старанно намагається сама одягти свої черевички, посміхалась і промовляла:
– І що б ми робили без нашого Ведмедика?
Тато не втручався у процес спілкування з Ведмедиком, але все ж інколи дуже серйозно потискав ведмежу лапу і додавав:
– Ну, друже, я на тебе покладаюся!
Лєра тоді голосно сміялася і пояснювала татові, що Ведмедик – це іграшка.. І він, тато, як серйозна людина має це розуміти! А тато, хитро примруживши одне око говорив:
– Щоб ти знала, Ведмедик мені розповідає, як ти себе поводила протягом дня… Але це таємниця!
Так, граючись, вони і росли.. Тобто, росла Лєра… А Ведмедик міг похвалитися хіба що новими шкарпетками, які дівчинка вдягала йому, щоб не мерзли лапи.. Роки минали. Іграшкове хутро витиралося, ставало не таким новим та блискучим.. Але незважаючи на це, Ведмедик був фаворитом серед усіх. І жодна найгарніша лялька не могла претендувати на першість у серці дівчинки.
Якось Лєра з бабусею і мамою поїхали до бабусиної подруги у інше місто. І ясна річ, що з ними у подорож відправився і Ведмедик. І все було так добре.. Вони так весело провели час у потязі.. Пили чай і їли бабусині пиріжки, і звісно, бутерброди з ковбасою, що пахла на все купе… Лєра була в захопленні від поїздки.. І коли урешті-решт потяг наблизився до величезного вокзалу, вона першою вибігла у коридор і незважаючи на застереження мами, почала проштовхуватись кріз чергу людей з валізами і сумками, що вже вишикувалась у тамбурі. Далеко вона не встигла втекти, тому що бабуся схопила її за руку і висмикнула з натовпу. Лєра намурмосилася, але нічого не поробиш. Довелося зачекати.
Коли вони нарешті опинилися на пероні, то мама запропонувала випити кави у кав`ярні, що виднілася за вокзалом. Лєра дуже полюбляла всілякі кафе і зрадівши застрибала, як м`ячик. І вони рушили.
– Ну от ми і прийшли, – одразу ж сповістила вона Ведмедика. – Ми..
Але слова завмерли у неї на губах.. Вона дивилась на Ведмедика і очі її наповнювалися сльозами.. Штовханина у тамбурі погано відбилася на вигляді її кошлатого друга.. У нього не було очей. Напевне ґудзики відірвалися під час штовханини. Лєра дивилася на Ведмедика і в перші секунди не могла вимовити ні слова. А потім відчай накрив її своєю холодною хвилею.. Бабуся та мама, які замовляли каву собі та чай і тістечка для Лєри навіть одразу і не збагнули, що сталося… І тільки почувши, як дитина зайшлася риданням, кинулися до неї, враз забувши і про чай, і про каву, і протістечка і навіть про переляканого хлопця – офіціанта, що враз побілів як полотно і вже однією рукою намацував телефон, роздумуючи, кого викликати – швидку чи поліцію… Лєра нічого не могла пояснити ні мамі, ні бабусі, що підбігли до неї. Вони оглядали дівчинку з усіх боків і не могли зрозуміти, що сталося. Лєра тільки плакала і притискала до себе Ведмедика. Та врешті -решт крізь схлипування, бабуся почула слово “Ведмедик”. Тоді вона взяла Ведмедика до рук і все стало зрозумілим. Мама з полегшенням видихнула і почала заспокоювати дочку. За кілька хвилин вони сиділи за столиком. Лєра ще хлюпала носом, і навіть відмовлялася їсти тістечко, аж раптом бабуся проголосила:
– Вихід знайдено!
Вона покликала хлопця – офіціанта, який одразу ж прибіг і став біля столику як солдатик з готовністю зробити будь що, аби тільки з відвідувачами було все гаразд і дівчинка не верещала на увесь зал.
– У вас є ножиці, голка і нитки?
– Знайдемо! – вигукнув хлопець і рвонув виконувати доручення.
Коли весь арсенал замовлених інструментів з’явився на столі, бабуся взяла ножиці і відрізала від своєї кофти ґудзик, що виблискував на сонці перламутром… Мама посміхнулась і в свою чергу відрізала від свого плаття ґудзик майже такого ж розміру тільки з перлинкою посередині. За кілька хвилин, Ведмедик виблискував на весь зал новими очицями. Щастя дівчинки не мало меж. Нові очі так пасували до ії улюбленця.. І день, що був затьмарений втратою, враз прояснів і засяяв усіма кольорами веселки і щасливою дитячою посмішкою…
Ведмедик так і досі живе з Лєрою. Тільки тепер ним бавиться її дочка. А коли Лєрі раптом стає тяжко на душі, вона бере Ведмедика на руки і ніжно, пальцем торкається очей, що виблискують, як коштовні камінці. І ґудзики,Ведмедикових очей сяють, як спогад про один з пам’ятних днів, коли любов спромоглася створити диво тут і зараз, майже з нічого, тому що воно створювалося для найдорожчоі дівчинки в світі.

6

Автор публікації

Офлайн 4 місяці

Татьяна Лозина

6
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 02-06-2021

3 коментарі “Ведмедик”