Для голосування необхідно авторизуватись

“Т. Г. Ш Е В Ч Е Н К О”

Рано-вранці на Дніпровських кручах

Кобзар із кобзою зустрічає смуток.

І сумує так серце, що вогнем палає

І співає кобзар, долю проклиная:

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю?

Якби мав крила – полетів би за обрій,

Скрився б навіки, не мав би нічого.

Не мав, то й не треба – нічого не хочу,

Крім того, щоб бачить дівочії очі,

Щоб бачить Вкраїну миленькую, милу,

Щоб бачити знову рідну хатину.

Ставок коло хати і річку, і кручі,

І рідную мати; вольною голубкой

Вона повернулась, коли б я приїхав,

А руки в кайданах, прости мене мила.

Простіть мене, сестри, що зараз не з вами,

Простіть мене, рідні, що вас покидаю.

Не знав я, що в мене така буде доля

І серце моє тепер завжди в неволі.

Тепер я не зможу з Вкраїною бути,

Хоч серце моє її не забуде

І думкою лину до краю святого,

До краю мого, мого, не чужого.

До краю свободного, рівного люду,

До тих, кому завжди присвячувать буду

Всю душу і все, що я зможу писати,

За неї життя своє зможу віддати.

З тобою, Вкраїно, я так побратався,

Що грізная доля обом нам дісталась

І сльози всі наші розбились об камінь,

Ніхто не почув їх, а сліз тих немало.

Немало в країні журби і неволі,

Немало в гаях моїх лютого горя.

Ти знаєш, як важко у час такий жити,

Що нам вже не можна навіть любити!»

І співав так кобзар, а руки не грали

І журилося серце, про все забувая.

І знав він, що завжди з Вкраїною буде,

І знав, що ніколи її не забуде!

1

Автор публікації

Офлайн 1 день

VeronikaDonetskova

62

Be free...

Коментарі: 0Публікації: 51Реєстрація: 08-10-2020

Срібне перо

Достижение получено 14.10.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій