Їде потяг під назвою – Життя.
Їде швидко, а ми лиш пасажири,
Здається довга-предовга колія,
В один кінець квиток усі купили.
Їде, стукає під ритм нашого серця,
Поїдаючи дороги і поля,
Всім бажаючим він відкриває дверці,
Для тих, хто позоветься як рідня.
Та різні по дорозі пасажири,
Є ті ,хто з нами в дружбі до кінця,
І ті, хто хоче долю нагу з виром,
Кинути в зловіщі озерця.
Їде потяг, навесні, їде взимку,
По колу проминає місяць, рік,
Не зупиняє ніколи й на звилинку,
З шляху цього ніхто іще не втік.
Їде потяг – стукочуть коліщата,
І весело, і сумно на шляху,
Згадає кожен,вчора ще малята,
А сьогодні у майбутнього страху.
Ні не страшно жити, а страшно невідоме,
Куди цей потяг кожного звезе?
Нам по чужих дорогах трапляються все коми,
Лиш крапка закінчить вкінці живе.