***
Мій трамвайчик життя вирушає в далеку дорогу.
Розпрощався з вокзалом лиш тільки один пасажир.
А скільки зупинок? Скільки в житті цім зупинок?
І якби не втратить єдиний свій орієнтир.
Я минаю степи, минаю засмучені пущі,
Зупиняюсь лиш там, де потреба в частинці душі.
І рушаємо знов у майбутнє, воно неминуче,
Як старий контролер, що збирає в вагонах квитки…
І ми їдемо далі, цей стукіт стареньких коліс,
Знову каже, що серця десь треба частинка…
Я побачив тебе, любий друже: «Спинись,
О, спинися, трамваю, тут треба коротка зупинка…»