Горіла свічка на столі,
Маленький вогник мерехтів.
Побуть окремо, мить на волі,
Він відірватися хотів.
Довічно зв’язаним не бути,
Роздумував він так собі:
Мені лиш трішки погуляти,
І повернусь назад тоді.
Додолу капав віск поволі,
А свічка сумувала трохи
Їй, – разом, затишно доволі
А цього він не розумів.
Для чого та одвічна самота
Гадала свічка, вогника трима…
Пручався він, і дався на втіка
Торкнувсь повітря й зникнув без сліда…
Загас без свічки… І ніде нема!
А свічка залишилася одна,
Без світла, друга і тепла…
Подумайте: – тут істина проста…
Хто поряд з вами ви цінуйте,
А хто не хоче не тримайте,
Вкінці ж пропадите обоє,
Бо щастя там, де люблять двоє.
2 коментарі “ГОРІЛА СВІЧКА…”
Справді, щастя є тільки там, де любов взаємна.
Чудова поєзія!