«Португалія»
Засина одинокою мама
І кололи їй очі, чужі лиш міста
Кілька років , не стало як тата
І тремтять її тихо вуста
Засина одинокою мама
Так чека довгождано дзвінка
Та дзвінок довгожданий обманить
В трубці скажуть, пробачте не та
Помилилися номером просто
Серце кров’ю палюче лилось
І думок промайнуло тих зо сто
Та секундами йому жилось
Промайнули літа, скроні білими стали
Ось і син її вже, у холодній землі
Та на неї десь там внуки доньки чекали
Бо немає рідніше, тепер вже рідні
Чужина загубила літа і робота
Не жаліла ні рук, ні плечей
І потрібна й самій, її стала турбота
Лиш тепер зрозуміла багато речей
Та не вернеш рідні, тої теплої хати
Лиш минатимуть дні, їх вже й так не багато
Та чекатиме мама, усе на дзвінок
Поселився у неї в душі холодок
10.01.2017.
Автор публікації
Титул: Вибір видавця (Лютий 2020)
Титул: Небайдужий читач
