Ти знаєш? Ти моє безсоння…
І спокій у обіймах теплоти
Коли пухнастий сніг вкриває підвіконня,
Залишивши цей час для самоти.
Ти знаєш, ти моє прозріння
Мов квітка у незвіданім саду
Так часто ми кидаємо каміння
Відчувши на душі лиш пустоту.
Для мене ти, мов риба в океані
Повітря свіже, поміж схилів гір.
Усмішки візерунки бездоганні
У щирість почуттів лише повір.
Я дихаю тобою в повні груди,
Твій погляд розпізнаю між облич
І байдуже про нас, що скажуть люди,
Назавжди поруч, ти лише мене поклич.
Поклич мене, і я до тебе лину,
Крізь бурю й заметіль пройду.
Побути ще з тобою хоч хвилину,
Тобою лише просто я живу.
Ти сонце, що лоскоче сірі стіни
Ти небо, між розкиданих зірок
Коли любов руйнуємо в руїни,
У серці наробивши злих дірок.
Та знаю я бува сварки й образи,
Не має ідеальності в людей.
Кидають непотрібні вони фрази,
Що серце, виривають із грудей.
12.12.2020.
#ВіталійПрокопович
#поезія
#вірші
#віршіУкраїнською
#поезіяукраїнською
#поетичнийщоденник
Автор публікації
Титул: Вибір видавця (Лютий 2020)
Титул: Небайдужий читач
