«Солдат»
Подих смерті, в потилицю холодом
Довгий день відкликається в череві голодом
Автомат такий рідний вже став й невагомий
Він з середини й зовні тобі вже знайомий
Краплі поту горохом стікають солоні
Твоє тіло у спеки в пекельнім полоні
Ти солдат, на сторожі людського ти спокою
На війні та реальність, такою жорстокою
Тут твій брат, що у тебе за спиною
Бою крик, є такою страшною картиною
Коли поруч, багряною кров’ю стікає солдат
Забирає безцінне життя його кат
Ти ідеш мов в останнє, безстрашно у бій
Незабудеш ніколи, страшних тих подій
Побіліють мов сніг, від війни твої скроні
Обнімуть таке рідне обличчя долоні……
Віталій Прокопович…….
23,06,2016,