Соловей щебетав пісню десь у діброві
Про кохання нещасне, палюче своє
І зронив він сльозу, на стежки полинові
Добре знав, що гніздечка свого не зів’є
І лунала та пісня між річок і балок
Між дерев наче велетів, й синіх фіалок
Полонила степи і далекі простори
Її навіть почули високі ті гори
Вона линула сумно, і так мелодійно
Серце болем стискало немов безнадійно
Її вітер шептав, наче ту колискову
Ту химерну мелодію ніби казкову
Щебетав соловей, поки сили не стало
Його небо у хмари до себе забрало
Там співає він зорям, зустрівшись щоночі
Як кохав безнадійно, її сірі очі
28.11.2016.
#ВіталійПрокопович
#поезія
#вірші
#віршіУкраїнською
#поезіяукраїнською
#поетичнийщоденник
Думок на тему “«Соловей””
“Стежки полинові….” – краще й не передати. Так, гіркі( Але й цілющі сили має полин і очищення. За цим виразом багато криється, і вже кожен при прочитанні може побачити своє. Подобається як пишете, до душі образність.