Я вишиваю нитками безсоння
цнотливий ранок знову, наче вперше.
Хоч місяць мандрів небом не завершив
і краплі ночі ще на підвіконні.
У голку засиляю перший промінь –
хрупкИй, сором’язливий і тендітний.
В чеканні чуда у порі досвітній
стоять ліси, сумні і нерухомі.
Рожеву нитку покладу на обрій,
осоння ясно загаптую сріблом.
На трави роси кину дрібно-дрібно,
розсиплю заходом останні зорі.
Розквітне небо вишитим обрусом,
стече у безвість ніч за видноколо.
Дістане ключ Дажбог золоточолий,
розстелить по полях пшеничні вуса!
Автор публікації
Коментарі: 13Публікації: 32Реєстрація: 13-08-2018
Досягнення отримано 16.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій
