Минуло вже три роки… Це багато?
Чи мало? З дня, коли змінився світ,
Коли у вічність відійшов мій тато,
Залишивши дитинство в заповіт.
Найкращий друг, з яким усім ділилась,
Що сум з душі лиш словом відведе…
Із втратою душа ще не змирилась:
Він зараз поруч і завжди буде
Він бачить всі мої падіння-злети,
Читає вірші ті, що я пишу…
Не знаю, любий тату, зараз де ти,
Та лиш не покидай мене, прошу.
Пробач, як часом чимось завинила
В життєвім танці радості й біди.
Ти знай, що я завжди тебе любила,
Тепер люблю й любитиму завжди.
Залишились три доньки-«Парубчихи»
(Ти ж Парубком для друзів був весь час).
У душу чорний сум вповзає тихо
І біль пекучий крізь роки не згас.
Тепер ти в небі Янгол наш Хранитель,
Твої ми підопічні на Землі.
Хай твою Душу береже Спаситель,
Світи зорею нам в нічній імлі.
Минуло вже три роки… Це багато?
Чи мало? Знає тільки білий світ.
До Бога відійшов навіки тато,
В серцях дітей лишивши добрий слід.