ОБІРВАНА МРІЯ… ДІВЧИНИ ЗІ СХОДУ . .Кожна щаслива людина досягає свого прекрасного і неповторного повноліття, має свою найзаповітнішу мрію і щиро сподівається, що заповітна мрія обов’язково збудеться… . .Та життя наше, таке складне і непередбачуване, вносить свої корективи, і діями нашими людськими завше керує ГОСПОДЬ БОГ… . .Сльозилися журливо мої […]
Daily Archives: 20.03.2020
16 posts
Я прошу: подари мне букет Роз не алых, не жёлтых, не белых, Я не знаю каприз или нет – Синих роз я коснуться хотела б. В лепестках синева твоих глаз, А роса на цветах – мои слёзы. Может глупо звучит, но не раз Мне являлись во сне эти розы. Красный […]
Вновь на твою страницу я зашла, И на компьютер фото сохранила. Сама не знаю, что в тебе нашла – Влечет к тебе неведомая сила. На фото я улыбку вижу вновь, Она мне душу острой сталью ранит, А рядом та, что ты зовешь ЛЮБОВЬ, Пусть ваша с нею жизнь счастливой станет. […]
Дни без стихов невзрачны как эскизы Картины не написанной никем, Как жизни бесконечные репризы, Где не найти порой ни слов ни тем. НЕ пишется про радость и про горе – Знать высох Вдохновения исток, И лишь душа надеется, что вскоре Утратить сможет девственность листок. И снизойдёт с вершины Вдохновенья, Исполнена […]
Лягла Купальська ніч на світ. У мить чарІвну свята Вже тисячі мільйонів літ Кохання звуть дівчата. З пахучих квіті в польових Плетуть вінки барвисті, Й святій воді кладуть до ніг, Мов почуття те чистій. Вогні свічок в нічній імлі Немов зірки палають, Лиш не на небі – на Землі, Та […]
Хай гомоном історії озветься Прадавньої бувальщини мотив, Як захисту оплот – Хотин-фортецю У битві Сагайдачний захистив. Були часи ті мов нашестя кари Для Неньки – Української землі. Її хотіли взять в полон татари, Скрізь битви йшли великі і малі. Володарем Європи прагнув стати Турецький хан – пожадливий Осман І став […]
Я ненавижу холод резких фраз И глаз твоих сиянье ледяное. Надменный взгляд холодный их не раз Лишал меня желанного покоя. Но я люблю твоей улыбки свет, Когда глаз синий лёд как- будто тает. И в мире ничего дороже нет, Хоть он лишь светит, но не согревает. Души воспоминанья теребя, На […]
Ко мне давно друзья не заходили, И дням без них уже потерян счёт, Те дни желанья встречи не убили, Лишь закружили будней хоровод. Я в хороводе том сама кружилась В потоке серых и обычных дней, И в вихре этом, так уж получилось, Что редко вспоминала про друзей. Они к другим, […]
Минуло вже три роки… Це багато? Чи мало? З дня, коли змінився світ, Коли у вічність відійшов мій тато, Залишивши дитинство в заповіт. Найкращий друг, з яким усім ділилась, Що сум з душі лиш словом відведе… Із втратою душа ще не змирилась: Він зараз поруч і завжди буде Він бачить […]
На Небі в мене є свій Миколай, Який з дитинства вів мене за руку. Тепер його домівка – вічний Рай, А я несу важку скорботи муку. Я відчуваю: поруч він завжди, Крилом мене від болю прикриває. Прошу: на мить хоч уві сні прийди, Мій рідний батьку, Отче–Миколаю. Не попрошу розкошів […]
Русь древня Володимиром хрестилась, Вода святою стала у Дніпрі. У день цей Християнство народилось, Раділи цьому всі: старі й малі. Немає більше Перуна, Дажбога, Лиш Бог-Отець єдиний на віки. Веде остання в дім Його дорога Й блаженства всі земні з Його Руки. Століття сплили за Дніпра водою: Вона погане й […]
А далі – осінній настрій, І небо таке… мій Боже! Розсипані плями айстр Й роса на земному ложі. Такі почуття глибокі, І думка така неспішна, І спокій, звичайний спокій, Який не буває лишнім.
Древні стіни і плющ, Безгоміння і площа, У люстерках калюж Сон туніку полоще. Чорний шовк угорі, Вітер тихий, південний, І плетуть ліхтарі Стрічку споминів денних. Тануть риси облич, От були – і немає, Тільки тиша і ніч На бруківці дрімає.
Стоять сади, іще зелені, Іще бджола збирає мед, Ще птаством небо полонене, Та все відомо наперед: Що буде білий сніг у лузі, Що будуть дні колись малі, Що більше я не перетнуся Із Вами на оцій землі, Що не здійсниться сокровенне, Та неможливе далебі… Стоять сади, іще зелені. Ну що […]
Легка хода і вітру змах, І молодого серця грюкіт – То заплітає Оффенбах Свої казкові й чисті звуки. Здається, що отой канкан? Танцюлька, несерйозна справа, А там живе такий вулкан! Там почуття такі яскраві! Кудись щезає сірий страх, Усе сміється і радіє… О, дивний, дивний Оффенбах, Володар музики і мрії.
Блукають світанки червоні, Міняють сезони фасон, Ляга павутиння на скроні, Й минуле втрачає резон. А десь за розтраченим літом Не вірить душа в сивину, І хочеться тінь притулити До Вашого тихого сну.