Оберігала пів тисячоліття
Найбільша між фортечних веж-сестер
Перлину-місто, кам’яне суцвіття,
Про давні війни згадку час не стер.
Чужинці різні мріяли про місто,
Та під покровом Божого крила
На високОсті ставши урочисто
Фортеця Квітку-Камінь берегла.
І кам’яніли в подиві безмежнім
Вдивляючись у замок – диво з див,
Вважаючи, що неприступні вежі
На скелі сам Аллах колись створив.
Століття йдуть, такий закон природи,
Дід-Смотрич скельний камінь обмива.
Ти варварів стерпіла, та негоди
Не витримала Західна-Нова.
Під силою небесного потоку
Скорився від віків крихкий вапняк
У серпні одинадцятого року
(Не лиш у веж – в людей буває так).
Та віриться, що із руїн постане
Зруйнована негодою стіна
І наш форпост –Фортеця знову стане
Велична, неприступна і міцна.
Від пострілів хай місто не здригнеться
Й ворожих не побачимо слідів.
Відроджуйся, міцній, Стара Фортеце,
Нас бережи, як прадідів-дідів.
Хай Смотрич чує веж-сестер розмову,
В якій віків розбурханих привіт
І ранок зустрічає знову й знову
Герб-Сонце й сяє нам в безмежність літ.
Автор публікації
Титул: Небайдужий читач
