Під вікном калину посадила мати,
Поливала рясно зелене гілля,
На плоди довгенько їй прийшлось чекати,
Вже підріс синочок й донечка мала.
Ягодами щедро калина вродила,
Мов намисто вділа дівка молода,
Милувалась ненька, серденько раділо,
Що прийшла нарешті золота пора.
Жовте покривальце по полях стелила,
Бавилась з хмаринками як мале дитя,
Лиш одну калину осінь полюбила,
Дарувала
щиро свої почуття.
Намистини спілі росою вмивала,
Про кохання ніжно
птаха щебетав,
Віти обійнявши в північ засинала,
Туман сіроокий шовком огортав .
Милувалась мати, дітвора раділа.
Та награвшись осінь, кинула дівча,
На один з зимою
її залишила,
Калинонька нині зимоньку стріча.
Суконце біленьке
красуня вдягнула,
Крижаним люстерком їй була ріка,
та в холодну північ калина заснула,
оселившись в пісні людства на віка.
Автор публікації
