. . . . . .Добрий день тобі, сину мій рідний!

. .Спілкуюся з тобою я щоденно подумки, як завжди у нас бувало… А оце донечка твоя завітала до мене разом із хлопчиками сестрички твоєї… Такі всі гарні, святково вбрані, бо ж Першовересень завітав до них, до школи улюбленої помандрували з вишуканими букетами квітів та чудовими квітковими композиціями. Очей не відірвати! Краса неписана!

. .Пам”ятаєш, як писали ми в твоєму 1-В класі з твоїми першокласниками: “ДІТИ І КВІТИ – КРАСА І ГАРМОНІЯ”. А на світлинах стенду – кожна дитина серед квіток улюблених і запашних. І дивилися на тебе уважно 25 пар дитячих оченяток твоїх учнів, усміхнених і щасливих. Незабутня то була мить – і для дітей, і для тебе, першого в їхньому житті вчителя.

. .І СОФІЙКА твоя, і В”ЯЧЕСЛАВКО, і САШКО крутилися – демонстрували свою “моду” переді мною, та все випитували: “Гарна я, бабуся? Ось тут подивися, і тут… А файно мені в голубій сорочці? Як тобі моє вбрання?” – І все задивлялися одне на одного мої внуки та життєрадісно вигукували: “Які гарні квітки, бабуся! Ти так любиш їх, доглядаєш, поливаєш…

. .А одного разу, ще під час довгожданих літніх канікул веселі діти знову прийшли до мене, цікаво погомоніли разом, смакували смажену картоплю, що давно стала улюбленою стравою для них, передивилися фотографії в альбомах… Я спостерігала за ними і втішалася – які ж вони щасливі, бо не знають, що таке справжня війна.

. .Ти знаєш, сину, слава ГОСПОДУ БОГУ, що в нашому краї не стріляють, що в нас тихо і мирно. Єдине, що викликає тривогу – постійно час від часу лунає повітряна тривога, та люди вже звикли. І жаль, великий жаль, що гинуть наші воїни, справжні герої, які боронять УКРАЇНУ й українців. Та на все воля ГОСПОДНЯ… Я не знаю,, не розумію, не усвідомлюю, як це можливо сприйняти простій смертній людині…

. .РОМАНЕ! Сину любий! Мені так не вистачає твого доброго слова, твоєї привітної усмішки, твоїх теплих синівських обіймів. Я щодня виглядаю тебе, чекаю безперестанку, прошу ВСЕВИШНЬОГО, аби скоріше відбулася жадана зустріч із тобою. Дивлюся – переглядаю твої світлини, і мені здається, що ти десь поруч, близенько, ось-ось завітаєш до хати, та й сонцем засяє вся кімната від твого доброго серця, щирого слова, приємних новин. Читаю з молитвою щоденною БІБЛІЮ і завжди пам”ятаю твої праведні і грамотні настанови, як треба вивчати БОЖЕ СЛОВО, аби воно легше і доступніше сприймалось. І діточки наші – усі троє – ходять на зібрання в Дім молитви…

. .РОМЧИКУ! Ти знаєш, сину, я часто задивляюся на твою кровиночку СОФІЙКУ – і так плачеться, плачеться мені: як же вона схожа на тебе – і неписаною вродою, і світлою, доброзичливою усмішкою на юних устах, і будовою гарного тіла – струнка, висока, витончена. Як заговорить – усміхнеться дівчинка – паняночка, то здається, що добріє всенький світ навколо, а очі волошкові голубі ніби ціле небо прихилили до землі. А як донечка серйозно ставиться до навчання – відповідальна і старанна. І допомагає разом із братиками своїми на роботі дружиноньці ІВАНЦІ та сестричці ТЕТЯНЦІ. Працьовиті! І “ХАТИНКА КАВИ та ЧАЮ” твоя, і “КВІТИ від ТАМАРИ” наші – все тримається на плаву. Маєш ким пишатися, сину мій!

. .- Бабуся, чого ти така сумна? – питає мене якось твоя СОФІЄЧКА.

. .- Та за татком твоїм сумую, думаю про нього, тяжко мені на душі, – відповідаю.

. .- Та ж ми прийшли до тебе, ти не рада? – знову СОФІЙКА говорить.

. .Дуже рада, тішуся вами. Ви ж мої кровиночки, мої внуки. – І знову плачеться мені…

. .Я так чекаю зустрічі з тобою, РОМЧИКУ… Люблю тебе всім своїм єством, всім материнським серцем. Люблю, сумую… І щиро вірю… Ми неодмінно стрінемось із тобою. На все ж бо воля ГОСПОДНЯ…

. . . . . . . . . . . . . . . . .ТАМАРА РОМАНЮК,

. . . . . . . . . . . . . . . . .5-6, 13 вересня 2022 року.