Для голосування необхідно авторизуватись

РОДИННА ЗУСТРІЧ – “ДОЛЯ КАТЕРИНИ” – Частина 6

. . . “РОДИННА ЗУСТРІЧ” – “ДОЛЯ КАТЕРИНИ” – Частина 6. . .
. .Біля тієї старої криниці з чистою джерельною і доброю на смак водою, недалеко коло церкви, завжди було людно. Казали люди, що її копали давно, усім селом, вручну вибираючи землю і глину, та укладаючи природний білий камінь, час від часу переробляли цямриння.
. .Сюди приходили, аби води цілющої набрати не тільки сусідські господарі, а й люди з інших кутів великого села. А ще у неділю святу, і в будень збирались і малі, і дорослі, – погомоніти, поспілкуватися, новини добрі розказати. А старі жінки всідалися зручно на простелену веретку на зеленій траві. Можливо це місце вабило – кликало усіх сюди – до церкви ближче, бо обов’язково коло воріт молилися ГОСПОДУ БОГУ.
. .У надвечір’я, коли починало сутеніти, на вулицях не було чути голосних розмов, сюди приходили і КАТРУСЯ з ІВАНКОМ на довгоочікувані побачення. Щасливі і закохані, не помічали нічого навкруги – увесь світ, здавалося, належав тільки їм, таким юним і недоторканим.
. .Сільський стадіон недалеко від Будинку культури в оточенні добротних будинків, ошатних осель, доглянутих городів, густих дерев у садках виглядав затишним і привабливим. Інколи тут вирувало спортивне життя, коли відбувалася шалена гра з футболу з палкими вболівальниками, або волейбольні змагання. З одного боку сільські люди протоптали з літами добреньку стежку, аби не йти через увесь стадіон на роботу…
. .Щасливою частинкою свого взаємного кохання наповнювали життя стадіону КАТРУСЯ та ІВАНКО. Майже щоденно, тримаючись ніжно за руки, як малі діти, ця гарна пара мандрувала кругом стадіону безперестанку. І ввечері, і зранку, і в обідню пору… Восени, взимку, навесні, влітку… Їх бачили люди. Дивилися і захоплювалися, перемовляючись: “А що буває у житті така палка і ніжна любов?” – Їм, сільським трудівникам, цього ніяк не було збагнути. – “Оце кохання! Як у кіно!” – говорили інші.
. .А вдома ні тато ІВАН, ні мама ВІРУНЬКА, ні бабка НАТАЛІЯ не могли місця собі знайти… І ніби навчається на “відмінно”, бо “тягне” КАТРУСЯ на золоту медаль (казали вчителі), і допомагає по господарству у вільний час, але щось із дитиною не те, – міркували домашні.
. .КАТРУСЮ очікувала “серйозна” розмова.
. . – Ну, розказуй, усе село гуде – говорить, а ти нам тут замовчуєш, – насупившись, сердито розпочав розмову тато.
. . – Та я познайомилася з гарним хлопцем. АНДРІЙ познайомив нас. ІВАНКОМ його кличуть. Він дуже мені подобається, мені з ним цікаво. А ще хлопець серйозний, відповідальний, не дуже говіркий, тут тітка ІРИНА його живе, а батьки – у сусідньому селі. Там нема середньої школи, тому вони так порадилися родиною.
. . – Ну, то запрошуй свого ІВАНКА до нас додому, та й ми познайомимось, – підбадьорила розгублену КАТРУСЮ лагідна мама ВІРУНЬКА. Вона ж відчула, як донечка схвильовано за мить виказала їм інформацію про ІВАНКА.
. . – Гай – гай, клич його до хати, та й будем знати хто його мама й тато, чи є браття – сестри, і що він собі думає та має на гадці, – по-своєму міркувала бабка НАТАЛІЯ.
. . – Най буде по-вашому, запрошуй свого парубка до нас, – нарешті подобрів тато.
. .Незабаром ІВАНКО завітав у гості до родини своєї коханої КАТРУСІ. У руках він тримав ніжний букетик білих підсніжників. Щаслива і окрилена дівчина, здавалося, злітала до самих небес. Її коханий ІВАНКО усім припав до душі. Привітна й гарна усмішка ще довго не зникала із юного обличчя ІВАНКА та КАТРУСІ.
. .Згодом парубок ще дарував дівчині проліски, конвалії, ромашки, – такі ж ніжні квіти, як і сама КАТРУСЯ. Бо саме такою він її бачив: доброю, лагідною, спокійною, врівноваженою і …розумною (“дуже грамотною”, – так казала йому КАТРУСИНА бабка).
. .Далі буде…
. . ТАМАРА РОМАНЮК,
. . 19 грудня 2018-21 р.
1

Автор публікації

Офлайн 5 днів

0967487735

66
Коментарі: 0Публікації: 50Реєстрація: 08-11-2021

Бронзове перо

Достижение получено 21.11.2021
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій