. .Ніжні сонячні промені вранішньої пори ледь пробивалися через густе гілля дерев. Здавалося, кожне живе створіння поверталося всім своїм єством до світла, до сонечка, до простору. Ось воно, величне яскраве сонце, яке дає повноцінне життя з волі ГОСПОДНЬОЇ… Починався новий день…

. . Шоста година ранку, сьома, восьма, дев”ята… На дорозі видніється одинока постать немолодої сивої жінки. Її погляд, зосереджений й уважний, спрямований десь далеко – далеко у незвідану далину… Вона чекає… Вона виглядає свого єдиного сина, свою кровинку, свого хлопчика… Щоденно стає коло воріт та й сподівається на дорогУ, незабутню, неповторну зустріч із рідним синочком.

. .Сумне, вистраждане, ще гарне обличчя, заплакані до почорніння на цьому обличчі очі… Звідки й ті сльози солоні беруться… Здавалося б, уже виплакані всі сльозинки. Не впізнати оту привітну, веселу, життєрадісну жінку, яка насолоджувалася чарівною красою навколишнього світу, тішилася своїми людяними, вихованими дітьми, спілкувалася щиро з непосидючими, кмітливими внуками.

. .Ось уже цілий рік і один місяць виглядає мати рідного синочка. Та він не йде… Не їде… Не дзвонить… А вона сподівається на довгожданну зустріч… Стоїть на дорозі і …виглядає. І носить фотографію біля серця… Біля свого зболеного серця, яке так часто нагадує нестерпним болем про себе. Хтозна, що люди думають, коли стрічають цю немолоду матір на дорозі…

. .І хоч кожної неділеньки святої мати разом зі своїми рідними їздить на цвинтар, аби покласти живі квіти на могилу кровинки своєї, вона й досі не вірить в своє непоправне горе, яке завдало їй надлюдського болю в їхньому злагодженому, доброму, вимріяному житті. І досі сподівається на диво ГОСПОДНЄ… І так чекає – жде жаданої зустрічі із рідним сином, яка неодмінно відбудеться…

. .Так, знає матуся, що її єдиний син давно у ГОСПОДА БОГА в оселях, що добре йому там, він умиротворений, живий. Так, живий у маминому серці. І носить цей вічний материнський біль жінка вже цілий рік і один місяць…

. .Знову шоста, сьома, восьма, дев”ята година ранку… Знову стоїть на дорозі самотня жінка… Знову виглядає мати свого сина… Єдиного сина…

. . ТАМАРА РОМАНЮК,

. . 10 серпня, 3 грудня 2022 року.