Кохання незвідані далі,Бентежать, окрилюють душу,Сховалась у давній шухляді,Журба, що надпила отруту. Витаєш мрійливо думками,Бузок додає сподівання,А млою з рясними дощами,Десь ходить забуте страждання. Поглянеш на сонячний промінь,Й росу світанкову незвичну,Немовби прийшов ти на сповідь,Господню читаєш молитву. Незримий відчується дотик,Враз щезне давнішня образа,І долі безмежні щедроти,Зігріють теплом, як розрада.