Так сталося раптом, люди,Нам душі покрила крига,В серцях залишився лютий,Він давить, як чорна брила. Немовби постали тіні,Дерев тих сухих змарнілих,Ми знаємо, звісно грішні,А може це просто іспит? Побачимо знову небо,Блакитне…та ніби інше,Все ж гостре пекельне лезо,І горе… воно є вічне…