Ти сину не гостри словами,Крізь себе пропускає мати,І крається душа ночами,Болить і так нестерпно давить. Чи винна, що незрима стрічка,З’єднала із дитям назавжди,Тому і відчуває віддаль,Життя підкидує капкани. Як випустить у світ дорослий,Мов ластівка, витає небом,Бо знає, він бува, жорстокий,Скажи лиш їй, все добре, ненько…