А жінку образити просто,Відступить безмовно подалі,Душі так журливо і млосно,Мов кинули квіти прив’ялі. Хотіла б забути дні, прикрі,Та серце не вміє мовчати,Неначе пробігли вразливі,Похмурі відчужені хмари. Ти знаєш, отам під снігами,Вже обрис чекає рожевий,Написана доля зірками,Ці знаки нікому не стерти. Бузок як розквітне духмяний,Зігріє теплом і сумлінно,Розвіє душевні тумани,Додавши привітних усмішок.