По дорозі до хижки | Літературна премія Видавництва книг "Лілія"

«Schwarz,

Wie die Erinnerungwunde…»

(Paul Celan)*

Розмови втопились в старому озері,

Що поросло ряскою та лататтям:

Розмови занурились в темінь води:

Ними ласують вусаті риби –

Мовчазні, наче старе дерево.

Два дні в Копенгагені,

Де писав свої тексти

Знавець парасольок дірявих**

Блукаючи вулицями оселедців

І дихати вологим повітрям

(Неможливо забути, що поруч море,

Але спробую),

Під вітрилами рук

Пливе корабель свідомості

До архіпелагу сну.

Я знав, що русалки цінують морозиво,

Я знав, що шпалери в домі філософа

Кольору шотландського віскі,

Але все одно креслив літери

Грецького алфавіту ілюзій,

Марно сподіваючись, що ім’я Сократа

Складеться якось невимушено,

Наче мозаїка

На підлозі візантійської базиліки:

Мій друг хвостатий

Теж басилевсом був –

Повелителем спокою.

Досить мені меланхолій!

Свій день незабутніх стежок

Зачиняю в шафі-шахті

Тіней.

Примітки:

* – «Чорно, наче рана пам’яті…» (Пауль Целан)

** – у Копенгагені справді колись жив чоловік (не Гамлет), що писав сумні історії і ходив гуляти містом виключно з дірявою парасолькою, щоб бачити, чи часом не закінчився падати дощ.