Для голосування необхідно авторизуватись

М А Р І Ї Н І П О Р Я Д К И

 

М А Р І Ї Н І     П О Р Я Д К И

. .МАНЯ, моя тітка, була наймолодшою донечкою у великій багатодітній родині. Маленьку дівчинку – крихітку любили – голубили всі старші сестри і браття. І звісно ж, – і мамка та неньо, які трудилися у поті чола у чужих людей.
. .А  потім, скільки себе пам’ятаю, тітка МАНЯ завжди була стрункою й привітною жіночкою невисокого зросту, як дівка. Метка, кмітлива, швидка, вона завжди “горіла” у сільській роботі.
. .- Скрізь має бути порядок, чистота, лад – у хаті, на подвір’ю, на городі, – вчила мене жінка. – ТАМАРКО, дитино, диви-но ся добре, вчися, та й будеш доброю хазяйкою, – продовжувала тітка МАНЯ моя.
.  .- Бабко, – питалася я у бабки НАТАЛІЇ своєї, – а чо ж ви всі кличете тітку МАРІЄЮ, якщо вона МАНЯ? .  .- Вона так писана. У церкві так написали. А для нас, рідні, вона – найрідніша МАНЯ. Сестра МАНЯ.
. .Після заміжжя тітка МАНЯ жила на Горбі (кут села), коло чоловіка. І хоч дорога була не близька для мене, малої школярочки, я завжди просилася у мами і тата, аби вони пустили мене до тітки МАНІ.
А тут найцікавіше: я вирушала у справжнісіньку подорож по селі. Поки йшла – мандрувала однією, другою вулицею – задивлялася на сільські оселі, з яких так приязно заглядали мені в очі диво-голівки ніжних квітів, що своїм різнобарв’ям заполонювали моє юне єство (я тоді ще й не усвідомлювала: яка то благодать!).
. .Та, нарешті, зійшла в долину – до річечки КРОПИВ’ЯНКИ, яка звивистою хвилькою – змійкою хлюпала – шуміла через усеньке село. Вповита – причепурена густокосими зеленими ніжними вербами понад берегом, кликала – чарувала КРОПИВ’ЯНКА все далі і далі. А звивистою стежкою разом із річкою мандрувала і я, бо ж неодмінно мала прийти до тітки МАНІ. З другого боку від КРОПИВ’ЯНКИ були людські городи, на яких поралися їхні власники.
. .Та ось, здавалося, що потрапила у своєрідний музей під відкритим небом. То був незвичний, якийсь дивовижний город: коло межі від річки рівними рядами височіли вже розквітлі соняшники, а далі шуміли – шурхотіли своїми довгими листками стебла пишної кукурудзи, розлогими кущиками на зеленому листі розцвіла білими, синіми, фіолетовими, рожевими квіточками картопля.
. .З іншого боку – акуратні, рівненькі, чисті рядки із грядками городини: морква, цибуля, часник, буряк червоний, петрушка, кріп, щавник (щавель), редька рання. Поприймалися розсаджені молоденькі кущики помідорів (кілька різновидів і сортів), кучерявились на опорі з гілок лапаті огірки. Та особливо впадало в око те, що на городі не було видно жодного бур’яна чи сміття. Грядки чистісінькі, висапані, розпушені. Здавалося, що тітка МАНЯ не йшла з городу ніколи, пазила (берегла) тільки порядки.
. Аж ген, на Горбі, коло хати близенько, мене вже чекала господиня, махаючи рукою, кликала – припрошувала до себе, тримаючи у жмені червоні ягоди першої доспілої полуниці.
. .Нічого особливого, подумалося, город як город, подвір’я як подвір’я, таке у кожному сільському обійсті. Так, але не так. Це вже через багато років я збагнула, що таких людей мало: особливо акуратних, ретельно чистих, прискіпливих до порядків, надзвичайно дбайливих, уважних до всіх дрібниць. Таких людей називають педантами – незвичним словом для звичного людського слуху. Це особлива манера ставлення до всього, що оточує людей.
. .- Ой, ТАМАРКО, я так тебе чекала, – тішилася тітка МАНЯ -“педант”.
. .- Я так довго до вас йшла, так цікаво до вас приходити, у вас так файно, чистісінько, – раділа я, обнімаючи тітку і пригортаючись до її материнських добрих грудей.
. .- Заходь-но, дитино, я тобі приготувала трохи яєць, зібрала у полумисок (миску) стиглих ягід полуниці (“клубніки”), спекла “мадівників” із цукром, як ти любиш, а ще є “боханчики” з часником…
. .- Тітко МАНЬО, та ж мені бабка і мама дають їсти, варять, жарять, печуть…
. .- Не кажи, ТАМАРКО, так. То від мене “помана”. Такої “їди” (їжі) у вас нема. Рости здорова!
. .Я щасливо обіймала тітку МАНЮ.
. .- Ти ще приходь до мене. Вже й черешні достигнуть, і городина буде. Ти ж любиш моркву, так? А як будеш віддаватися, я буду помагати тобі, дитино моя. І ще потому (потім) веретку “приготовлю”, у мене є файна для тебе. Будеш хазяйкою – будеш робити порядки, то простелиш десь. Добре, дитино?
. .Я все горнулася й горнулася до тітки, міцно тримаючись за руки.
. .Коли ж я заходила до тітчиної хати, то якось
розгублено не знала, де й ставати: взуття було на сходах, а у хаті – інший “музей” народності і старожитності сільської оселі. Усі речі на своїх місцях – ідеальний порядок: чистесенько, рівнесенько, акуратно, без жодної пилинки, здавалося б. Ніби там ніхто й не живе. Сказано: педант.
. .- ТАМАРКО, ти сідай, розказуй, як ти вчишся, чи тебе нічого не болить, що тобі злагодити, спекти…
. .Прийшовши додому, десь підсвідомо моя уява зберігала побачене і почуте від тІтки МАНІ про чистоту і порядок, я ділилася своїм враженням із бабкою НАТАЛІЄЮ, мамою АЛЛОЮ, татом ІВАНОМ.
. . – Ох, вже ці порядки МАРІЇНІ, – казала бабка. – Вже й дитина переймає.
. .Рано овдовіла тітка МАНЯ. Часто приходила до нас. Тоді впадало в око те, в чому переконувалась не один – єдиний раз. Роботяща, непосидюча, добряща, вона запитувала у бабки і мами:
. . – А що це ви робите? БОЖЕ, помагай! А дай-но мені якийсь мішок чи фартух, та й буду я з вами кукурудзу лупити, або вишні чистити. – І так завжди.
. .Ось такі “МАРІЇНІ ПОРЯДКИ”: добрі, повчальні, мудрі і життєві.     

ТАМАРА РОМАНЮК.

2

Автор публікації

Офлайн 2 роки

Тамара Романюк

963
Коментарі: 28Публікації: 441Реєстрація: 06-02-2020

Вибір видавця (Вересень 2021)

Достижение получено 18.10.2021

Титул: Вибір видавця (Вересень 2021)

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій