Для голосування необхідно авторизуватись

ПОДАРУНОК ВІД КАТРУСІ

. .                      ПОДАРУНОК  ВІД  КАТРУСІ
. .У великому мальовничому селі стояла у самісінькому центрі давня – прадавня дерев’яна Церква. Чудовий архітектурний стиль, високі вирізьблені дзвіниці під блискучими куполами, що сягали, здавалося, до самого піднебесся блакитно-голубого, вишукані прибудови дерев’яної церкви створювали довершений архітектурний ансамбль, додавали особливої величності і незвіданого блаженства, робили сільську дерев’яну Церкву неповторною історичною пам’яткою.
. .Щонеділі церковні дзвони своїм багатим дзвінкоголоссям звіщали про правічне БОГОслужіння, кликали сільських жителів на таїнство сповіді, хрищення, вінчання, благословіння… А люди йшли та йшли – діти, молодь, літні люди, старше покоління – старі бабці та діди. Ішли люди до ГОСПОДА БОГА…
. .КАТРУСИНА рідня жила близенько коло Церкви, через дорогу, тому все, що робилося у Церкві, сприймала по-особливому вдячно, як подарунок долі від ВСЕВИШНЬОГО.
. .Того літнього привітного сонячного ранку КАТРУСЯ вже була у дитячих яслах, а ВІРУНЬКА, мама її, поспішала на роботу у фельдшерський пункт, де працювала медсестрою. Жінка, як зазвичай, замкнула двері, сховала ключ у таємному місці і швидко попрямувала попри Церкву. Та по дорозі згадала, що залишила вдома гаманець із грішми і додатковий журнал реєстрації пацієнтів акушерського медпункту. Повернувшись додому, жінка ніяк не могла збагнути: ключа від замка у схованці не було, двері відчинилися самі… – “Невже злодії?” – подумалося їй.
. .ВІРУНЬКА зайшла до сіней, потім – у кімнату… Але що це? Сусідська дівчинка, школярка МАРУСЬКА нишпорила по всій хаті, а потім знайшла КАТРУСИНІ улюблені ляльки, всілася на дитяче ліжко і гралася, співаючи тихесенько.
. .Щоб не налякати дитину, ВІРУНЬКА спокійно увійшла і спитала:
. .- МАРУСЬКО, що ти тут робиш, це ж не твоя хата, а чужа?
. .- Тітонько, я хочу таку ляльку, як у КАТРУСІ, і цю, і ще оцю заберу, це мої іграшки…
. .- А мама знає, куди ти пішла? Чому ти не в школі, вчитися треба, бо ти школярка вже, – продовжувала розмову ВІРУНЬКА.
. .- Мами нема вдома. Я їсти хочу, ляльку хочу, гратися хочу, – зовсім не лякаючись, говорила другокласниця МАРУСЬКА.
. .Уже згодом дізналася ВІРУНЬКА від своїх рідних, що МАРУСЬКА живе у неповній сім’ї разом зі старшою сестрою, як горох при дорозі. Мама її постійно на заробітках у чужих людей. Дівчинка завжди спілкується з незнайомими їй дітьми, приходить додому до них, а потім – мандрує у пошуках їжі, вбрання, іграшок, пропускаючи уроки у сільській школі.
. .ВІРУНЬКА розповіла родині про непрохану гостю, яка виявилася малою злодійкою.
. .- Та дитина “похатушна”, ходить попід хати, краде те, що погано лежить. Така у неї мамка – робить у людей якусь роботу у хазяйстві, а пізніше приходить і краде, – розповідала бабка НАТАЛІЯ.
. .- Мамо, бабко, тату, Я ПОДАРУЮ МАРУСЬЦІ ОДНУ ЛЯЛЬКУ, най грається, у мене ще є ляльки, – вигукнула спостережлива КАТРУСЯ.
. .- Треба щось робити, це вам не жарти. Ключ сховаєш, а вона знову прийде, – приєднався до розмови тато ІВАН.
. .- Дитина не винна, що у неї така мама, що їх тато покинув, що хоче їсти, хоче гратися. Поговоримо з МАРУСЬКОЮ, з її мамою, попередимо вчительку… Людська дитина, – висловлювала свою думку мама ВІРУНЬКА.
. .- Прощати треба, навчити, підказати, помогти людьом. І молитися за них, БОГ добрий. А ще най іде жінка до Церкви. Ади Церква недалеко від них, най висповідається за гріхи свої перед ГОСПОДОМ, – повчала бабка НАТАЛІЯ.
. .На тому й зупинилися, зробили все по-людськи.
. .І знову настала сонячна світла неділя. Церковні дзвони на усеньке село звіщали про недільну службу. Люди йшли та йшли до Церкви, аби відчути таїнство сповіді перед ВСЕВИШНІМ, аби помолитися, просити прощення, подякувати за хліб насущний…
. .КАТРУСЯ разом з мамою, бабкою, татом і дідом саме були на подвір’ї. Та раптом побачили, як дорогою йшли знайомі люди. То МАРУСЬКА з мамою і сестрою йшли до Церкви…
. .- Слава БОГУ, що ВІН почув нашу молитву, – з полегшенням зітхнула бабка НАТАЛІЯ.
. .- А Я МАРУСЬЦІ ПОДАРУВАЛА ЛЯЛЬКУ, – радісно вигукнула мала КАТРУСЯ. – Я буду з нею дружити, вона мені подобається.
. .- Так – так, дитино, БОГ добрий, – пригорнула до себе свою крихітку – внучку бабка НАТАЛІЯ.
. .                                          ТАМАРА РОМАНЮК,
. .                                          17 квітня 2019-21 р.
3

Автор публікації

Офлайн 3 дні

Тамара Романюк

854
Коментарі: 28Публікації: 383Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій