Для голосування необхідно авторизуватись

РІДНЕ ДИТЯТКО – Частина 7

 

. .                РІДНЕ ДИТЯТКО  –  Частина 7

. .Спілкувалася – дружила я зі своїми рідними кровиночками, а в моїй уяві поставали яскраві картини із безтурботного і прекрасного життя своїх дітей, по-справжньому щасливі миті – миттєвості дитячих радощів у мирному безхмарному дитинстві, яке ми із чоловіком так тепло і надійно оберігали…
. .А тут і внуки, такі дорогі і рідні… НІ! Найрідніші! Найдорожчі! Найщасливіші!
. .Ось сидить гонорово і поважно у своєму улюбленому синьому автомобілі “ЖИГУЛІ” дід САША, а на колінах у нього – малий В”ЯЧЕСЛАВКО, такий веселий, щасливий, який міцно тримає кермо своїми рученятами:
. .- А я їду, їду у машині, я керую кермом, туди – сюди, бабуся! – голосно втішався чорнявенький хлопчик. – То не дід керує, а я! Так, діду? – А сміху дитячого дзвінкоголосого й радості безмежної було – на всенький кут чулося!
. .- Так – так, ти мій розумний хлопчик! Керуй – керуй, управо, вліво! Давай тисни на сигнал, аби бабуся чула… – повчав півторарічного кмітливого внука чоловік, і собі втішався, як мала дитина. І якось зашарівшись, голубив свою кровиночку, улюбленого маленького внука, пригортаючи легенько його чорняву голівку до своїх сильних батьківських грудей, коли хлопчик зосереджено “керував” автомобілем, що стояв біля великого гаража на затишному подвір”ї…
. .Яким зворушливим і гарним було захоплююче спілкування із вродливою балакучою СОФІЙКОЮ, яка жваво і весело вишукувала цікаві малюнки в Абетці, бо читати ще не вміла:
. .- А це хто, бабуся? А це хто? А де мій тато? Ось тут моя мама… Ой, ми тут з В”ЯЧЕСЛАВКОМ смішні – смішні на цій фотографії, – сміялася життєрадісно дитина.
. .Та ось моя мала внучка сиділа тихесенько – тихесенько, довго й уважно розглядала світлину, на якій була вся наша родина біля пологового будинку, і чоловік мій тримав її, малесеньку СОФІЙКУ, рідне дитятко на руках:
. .- Це ти, бабуся ТАМАРА, дід САША, мій тато, моя мама з квітами у руках, а ще бабуся МАРУСЯ і бабуся ЛЮДА. А де я, бабуся? – цікавилася моя балакуча кровиночка.
. .А ти, квіточко моя, малесенька – малесенька, у світлому голубому сповиточку у діда на руках. Це остання фотографія, де ти, розумничка моя, разом зі своїм рідним дідом.
. .Розповіла – повідала я історію тієї світлини, і схвильована, розгублена, почала плакати… Сльози стискали до нестерпного болю горло, стікаючи по моєму немолодому обличчю, здавалося, в голові зібралася всенька моя кров і голосно стукало у скронях… Плакала я… Плакала, бо вже давно немає з нами мого судженого, мого коханого чоловіка, мого САШКА… Хвороба забрала. Немає рідного тата у сина і доньки… Немає веселого, доброго, турботливого дідуся, улюбленого діда САШІ, який так оберігав щасливе дитинство рідних дитяток. Ось – ось дев”ять літечок минає, як немає… Та є пам”ять, світла і незабутня пам”ять, яка повертається до нас у спогадах… Добра
пам”ять про людину.
. .І обгорнула – заполонила мене тяжко моя глибока печаль, затьмарила слізно мою хвору голівоньку, затягнув – захопив у довге й тривале мовчання нестерпний жаль, мені було важко говорити – спілкуватися, я почувалася такою розгубленою, виснаженою, зболеною, згадалася пережита – перенесена чорна смуга з минулого… як спалах, яскравий і раптовий, виринули тривожні спогади переді мною… І здалося мені на мить, що я побачила свого САШКА, усміхненого, веселого, бадьорого, біля дверей у нашій хаті, й полегшено зітхнула, бо то було не наяву, а уві сні… Та ще й моя СОФІЄЧКА защебетала так зворушливо:
. .Бабуся, глянь, а тут, на цій фотографії ви з дідом на такому гарному весіллі у тата і мами. Ви такі файні тут. Дивися, дивися, і ще одна фотографія…
. .Велике гарне подвір”я, що ніби було вкрите – застелене м”якою пухнастою ковдрою молоденької зеленої трави, потопало у барвистому розмаї літніх пахучих квітів. Високі яблуні, вишні, абрикоси створювали своїми розлогими гілками з густими і рясними листочками приємний затишний холодок.
. .Приязно хитали своїми ніжними голівками витончені сонячні рудбекії, що нагадували заквітчані оригінальні кошики з яскравими жовтими, із коричневими серединками, дивовижними квітками, які так і хотілося взяти в руки і насолоджуватися, насолоджуватися…
. .А якщо уявити усі голубі дзвіночки, що “розсипалися” ледь не по всьому квітнику, ніжні бузково – голубі ромашки, висаджені в рядочок, які розцвіли блакитною ніжною річечкою на кущиках – човниках з блискучим темним листям, і на сторожі яких височіє гонорово світло-голубий дельфініум, то й годі шукати заквітчанішого місця у затишку серед густого листя дерев. Здавалося, справжнісінька лісова галявина…

. .                              ТАМАРА РОМАНЮК.

2

Автор публікації

Офлайн 7 години

Тамара Романюк

168
Коментарі: 21Публікації: 83Реєстрація: 06-02-2020

Срібне перо

Достижение получено 28.04.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій