Для голосування необхідно авторизуватись

ЩАСЛИВА ДОЛЕНЬКА МАРІЙКИ

 

. .ЩАСЛИВА ДОЛЕНЬКА МАРІЙКИ

. .Гарно і велично сходило вранішнє сонце. Яскраві сонячні промені ледь пробивалися через густе гілля дерев, зігріваючи Землю – матінку. Аж ген – далеко за обрієм, виднілося як світає. Так БОЖЕСТВЕННО, незбагненно, прекрасно! Світає…
. .Ще відчувався приємний аромат тендітних вечірніх матіол. Вранішнє свіже повітря вбирало – впивало дивовижний запах білих квіток лілії королівської. Так легко дихалося… Барвистим дивограєм красувалися витончені дзвіночки, багаторічні гвоздички. Вранішня роса на зеленій траві вигравала веселковими барвами малесеньких перлинок, що переливалися у яскравих променях сонця. Починався новий день…
. .Я разом зі своєю сім”єю – сином РОМАНКОМ, донечкою ТЕТЯНКОЮ, чоловіком ОЛЕКСАНДРОМ збиралися на гостини до родини у рідне село тієї світлої сонячної неділі гарної літньої пори.
. .Чарівні музичні мелодії вигравали сільські музики. Ледь не біля кожних господарських воріт стояли святково одягнені односельчани і віталися. Люди виглядали весільну процесію… Гоноровий парубок ДМИТРО одружувався із вродливою дівчиною СОФІЄЮ.
. .Я із РОМАНКОМ, ТЕТЯНКОЮ та ОЛЕКСАНДРОМ доїжджали до рідної оселі. А біля воріт уже було людно і весело. Нас зустрічали мама, тато, бабка, тітки, вуйки. вуйни. сусіди, знайомі, близькі люди. Радості не було меж! А тут і весільна процесія наближалася під гучні акорди весільної музики. Молодий і молода за давнім українським народним звичаєм вклонилися низенько добрим людям і ввічливо привіталися. По декілька разів нареченим переливали дорогу чемні діти, отримуючи гроші, як вдячність від молодих. Весільна процесія, святково налаштована, попрямувала до центру великого села. Ще довго чулося, як вигравали весільні мелодії сільські музики. Ніхто не розходився, люди весело гомоніли, проводжали поглядом весільних гостей.
. .- Най БОГ благословляє Вас, діти, – говорили односельчани.
. .Спілкуючись із рідними, я помітила, що тітка ДОКІЯ стояла трохи осторонь, а на очах у неї були сльози.
. .- Чому ви такі сумні, тітко? Такий файний день, вся рідня разом, і дітки мої з вами, а ще весілля он пройшло таке гарне… – заговорила до неї я.
. .- Та не питай, дитино. Оце згадалося своє, як ми з вуйком ІВАНОМ весілля робили для нашої МАРІЙКИ, – відповідала тітка ДОКІЯ.
. .І розказала – повідала жінка життєву історію про складну доленьку МАРІЙКИ.
. .Маленька гарненька і жвава дівчинка МАРІЙКА не була сиріткою. І татка, сильного і кремезного, й матусю вродливу та веселу вона мала. Але доля – доленька посилала їй життєві прикрощі, глибокі образи, дитячі розчарування…
. .Крутий характер молодого ІВАНА та вперта, нестримана вдача його дружили нічого втішного не віщували – тільки сіяли ненависть поміж ними, породжували ворожнечу, про сімейну злагоду, подружнє взаєморозуміння й близько не йшлося.
. .Коли МАРІЙЦІ було три з лишнім роки, у неї з”явилася малесенька сестричка. Та тільки ніхто не знав, котрий її тато (ІВАНА протягом трьох років не було вдома). Мати часто залишала дівчаток самих, надовго зачиняла у малій комірчині, майнувши невідомо куди (йдеться про голодні роки). А в один прекрасний день, залишивши п”ятирічну МАРІЙКУ і півторарічне немовля із сусідкою, пішла і більше не приходила.
. .Згодом, нарешті, повернувся додому рідний татко, якого дівчатка з нетерпінням чекали й виглядали. Невимовний жаль і немилосердний гнів охопив молодого чоловіка. Закутавши обережно у теплу сорочку дітей, ІВАН по-батьківськи пригорнув їх до грудей та й приніс до своєї рідної матері.
. .Бабка КАТЕРИНА доброю була до дівчаток. По-материнськи голубила й пестила їх, доглядала, годувала, хоч і своїх діток мала семеро душ. Вона ділила шмат хліба на всіх. І МАРІЙКА вижила (маленька сестричка її померла). Дівчинка росла, гарнішала і …сподівалася, що ось – ось повернеться рідна мама.
. .Молодий роботящий ІВАН, з волі ГОСПОДНЬОЇ одружився вдруге. Пішла разом із батьком до іншої хати і малолітня донька. Та недовго МАРІЙКА жила у тій родині. Маючи своїх власних дітей, дружина ІВАНОВА була скупою на материнську ласку і турботу до МАРІЙКИ. Вона просто ненавиділа її. То ж не могла там проживати дівчинка, та й не хотіла. Більше пізнаючи таке незбагненне, незвідане життя, з віком МАРІЙКА усвідомлювала й розуміла, що то не її мама, своєю душею пережила, що у неї мами немає. Не склалося сімейне життя і в ІВАНА.
. .Проходив – минав повелитель – час. ІВАН уже й змирився, що у нього така нещаслива чоловіча доля. З усім завзяттям поринув в улюблену роботу (працював трактористом у селі), аби не відволікали тяжкі й тривожні думки. Та згодом на життєвій ниві зустрілася йому тиха, скромна, спокійна, добра жінка ЄВДОКІЯ.
Вирішили побратися. Дітей у неї не було. Припала до душі невістка і свекрусі.
. .- Йди, дитино, до неї – казала бабка МАРІЙЦІ. – То добра душа. Вона тебе не зобидить.
. .Гарна і мила дівчинка з першого дня стала для ЄВДОКІЇ рідною і єдиною донькою . Слово “мачуха” ніхто ніколи не промовляв. Тільки МАМА. Рідна, найрідніша МАМА. Тепер у МАРІЙКИ були тато і мама – щира, врівноважена, дбайлива мама ЄВДОКІЯ. І в будень, і в свято вони були завжди разом. МАРІЙКА закінчила семирічку, пішла до восьмого класу…
. .- Які у вас були почуття тоді? – питаю у тітки ДОКІЇ.
. .- МАРІЙКА горнулася до мене, а я старалася її не зобиджати. Хотілося, аби вона ніколи не знала кривди.
. .Спочатку вони жили в одному селі далеченько від бабки КАТЕРИНИ. А потім побудувалися у селищі цукрового заводу, де обоє працювали. Сім”я сільська, з якої вийшла ЄВДОКІЯ, теж була багатодітною. Коли МАРІЙКА ходила з мамою у гості, то ніхто не казав “ІВАНОВА МАРІЯ”, називали – “ДОКІЇНА МАРІЙКА”, любили її, як свою, рідну.
. .Дожила МАРІЙКА до свого щасливого повноліття, стала гарною, стрункою, милою дівчиною. Вже й хлопці почали задивлятися. І таємно від тата ділилася вона з матір”ю найсокровеннішим. Їй одній сповідалася у всьому. Зізнавалася, що є в селі парубок МИКОЛА, який припав їй до серця…
. .І справили їй батько з матір”ю файне весілля, як у людей, багате придане дали.
. .А згодом у молодих закоханих господарів і синок знайшовся. ІВАНКОМ нарекли, як і діда. Обжилися, побудувалися вони у цьому мальовничому селі. Через кілька років МАРІЙКА народила донечку.
. .Кажуть, не та мама, що народила, а та, що виховала. Може й так. А може й не так. Та не покидала МАРІЙКУ надія, бодай одним оком глянути на ту жінку, яка її покинула з маленькою сестричкою у чужій хаті. Сповнена материнської ніжності, тепла, ласки, народивши двоє чудових діток, МАРІЙКА не могла усвідомити, як подібне може вчинити жінка, матір. І вона …знайшла маму через багато літ.
. .ЄВДОКІЯ добре розуміла МАРІЙКУ за цікавість до жінки, яка народила її, не ображалася за це на неї. Розуміла МАРІЙКА і маму ЄВДОКІЮ. І сьогодні вони прекрасно спілкуються разом. Їздять із неабияким задоволенням у гості майже щодня, допомагають одна одній у буденних клопотах і сільських турботах. Одружили ІВАНКА, який поселився недалеко від бабки ДОКІЇ. Оце з-півроку, як діда ІВАНА поховали.
. .Почули б ви, як МАРІЙКА слово “МАМА” промовляє! Ніколи б не повірили, що то нерідні стали рідними, якби люди не сказали. Отака доля – доленька у МАРІЙКИ. Хоч краплину щастя мала, що звів БОГ її з тіткою ДОКІЄЮ.

. .                                         ТАМАРА РОМАНЮК.

1

Автор публікації

Офлайн 15 години

Тамара Романюк

358
Коментарі: 21Публікації: 174Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій