Для голосування необхідно авторизуватись

ТАК, Я ЩАСЛИВА!

. .              ТАК, Я ЩАСЛИВА!
. .Люди нерідко мені кажуть:
. . – ВИ ЩАСЛИВА МАМА. У вас чудові діти. Виховані, розумні, людяні.
. . – ДЯКУЮ, – кажу. – На все воля БОЖА. – І плачу, щаслива й усміхнена.
. .І враз у моїй уяві постають незабутні картини – відрізком майже у двадцять п’ять житейських літ(а ще додайте 10 років). Від самісінького народження синочка – зозульки і донечки – квіточки. І хоч діти вже дорослі й самостійні, я й досі називаю їх ніжними іменами та словами. Як і кожна мама. Мені не давали корисних порад щодо виховання, я не читала ніякої методичної літератури, не нарікала на зайнятість домашніми справами чи роботу в державній установі або колективі, не зважала на свої безперервні фізичні болі, виснаженість, втому.
. .Я просто зі своїми хлопчиком і дівчинкою росла і жила їхнім життям. Лягали спатоньки – співала пісеньку синочку – не колискову, а нашої, української: “Ой, чий то кінь стоїть”, “Чом ти не прийшов”, “В саду гуляла, квітки збирала”, “Ніч яка місячна, зоряна”, “Всюди буйно квітне черемшина”, розповідала – нагадувала казочку донечці: про хлопчика – Котигорошка, про діда і бабу, і курочку – рябу, про козу – дерезу, лисичку і півника та про ріпку на городі. І ніжні тендітні рученята обнімали мене міцно – міцно, усміхнені дитятка спали солодко і смачно.
. .А потім ми гралися із собачкою, а не з “цюцею”, гладили кицю, а не “няв – няв”, голубили курчатко, а не “коко”, дивилися на корову і телятко, а не на “му -му”. Згодом рвали зелену травичку поросяткові, а не “коці”, садили цибульку в ямку, плели віночок із кульбабки, а не з “чічі”, складали віночок з ромашки, маку, волошки. А потім… ставало ще цікавіше, бо “ми ставали великими, мужніми, сильними”.
. .До чого я веду, зробивши такий багатослівний вступ? Задумайтесь: скільки часу з дітьми проводимо ми, чи приділяємо досить уваги своїм “кровиночкам”, чи вміємо відповісти на багаторазове дитяче “чому”, “чого”, “нащо”, “як”? Скільки разів ми пригорнули маленьку голівку до своїх ніжних теплих материнських чи сильних батьківських грудей? Чи давно брали на руки своє маля і колисали – кружляли у повітрі? Але ж – ні !!! Тільки й чути: “нема часу”, “не заважай”, “йди грайся”, “на тобі машинку чи ляльку”, “відчепися”, “не плутайся під ногами” і т.д.
. .І як наслідок – пожинаємо плоди. Плоди байдужості. Наші сини і доньки живуть сирітками при живих батьках… А батьки, бабці, діди нарікають на долю, що діти, такі дорослі, змужнілі, пристосовані, забезпечені, не приділяють належної їм уваги… Скільки сьогодні живе самотніх людей, одиноких пристарілих, про яких діти “забули” і вимушена дбати держава? Думаю, варто над цим серйозно замислитись.
. .Я не збираюсь нікого ні в чому повчати. Потік різної інформації на радіо, по телебаченню, в літературі такий об’ємний, встигай тільки охоплювати. Це просто крик душі. Люди! Не будьте байдужими один до одного! Зупиніться на мить! Задумайтесь! Спитайте! Допоможіть! Схаменіться! Зрозумійте!
. . – “КРУГОМ НАС ЗНАХОДИТЬСЯ ЯКАСЬ БЕЗОДНЯ, ЩО ЇЇ ВИРИЛА ДОЛЯ, АЛЕ ТУТ, У НАШИХ СЕРЦЯХ, ВОНА НАЙЛИБША”, – говорила наша славетна землячка ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА.
. .По-різному можна тлумачити ці слова. І безодня зникне, і доля повернеться, і діти прийдуть, і серце пом’якне – заплаче, і душа заспіває, і серце заспокоїться, якщо… якщо любитимемо своїх доньку і сина, дівчинку і хлопчика, квіточку і зозульку. Якщо колискову заспіваємо, казочку розкажемо. Якщо в дитячий садочок повернемо і зайвий раз на прогулянку майнемо. Якщо допоможемо оповідання скласти і простеньку математичну задачу вирішити. Якщо знову спитаємо про шкільні новини і розкажемо цікаву історію – бувальщину або новинки рідного краю.
. .Якщо посадимо ще одне деревце або приготуємо маленький сніданок. Якщо поцікавимось станом здоров’я дитини і послухаємо її думку з приводу змістовного дозвілля чи перегляду кінофільму – серіалу. Якщо не нарікатимемо на вихователя чи вчительку. Якщо не каратимемо фізично, виховуватимемо, переконуючи безперестанку, і терпляче пояснюватимемо всі дії і вчинки…
. .І тільки тоді матимемо право сказати своєму дитяті: – “ШАНУЙ І ПОВАЖАЙ МАТІР І БАТЬКА, БАБУСЮ І ДІДУСЯ, ЯКІ СВОЄЮ ПРАЦЕЮ І ПІКЛУВАННЯМ НЕСУТЬ ТОБІ РАДІСТЬ. ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ВОНИ ТАКОЖ МАЮТЬ ПРАВО НА РАДІСТЬ. ДОРОЖИ ЧЕСТЮ СІМ’Ї, ОБЕРІГАЙ ЇЇ, ЯК СВЯТИНЮ. ДЕ Б ТИ НЕ БУВ, НЕ ЗАБУВАЙ ПРО РІДНУ ДОМІВКУ. ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАЙ ПРО НЕЇ” (ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ).
. .БІБЛІЯ вчить: – “ДІТИ, СЛУХАЙТЕСЬ БАТЬКІВ СВОЇХ У ГОСПОДІ, БО ТО СПРАВЕДЛИВО” (Ефесянам, 6:1); “ШАНУЙ БАТЬКА СВОГО ТА МАТІР – ЦЕ ПЕРША ЗАПОВІДЬ З ОБІТНИЦЕЮ” (6:2); “І ВИ, БАТЬКИ, НЕ ДРАТУЙТЕ ДІТЕЙ ВАШИХ, А ВИХОВУЙТЕ ЇХ У ВЧЕННІ ТА НАСТАНОВЛЕННІ ГОСПОДНІМ” (6:4).
. .Я просто поділилась наболілим і пережитим. БО Я – ЩАСЛИВА МАМА. А тепер вже й бабуся…
. .                               ТАМАРА РОМАНЮК,
. .                               24 лютого 2018-21р.;
1

Автор публікації

Офлайн 17 години

Тамара Романюк

860
Коментарі: 28Публікації: 385Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій