Для голосування необхідно авторизуватись

– ТАК, Я ЩАСЛИВА! БО ЖИВУ Я – НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ! БО ЖИВУ Я – У МИЛІЙ СЕРЦЮ СТОРОНІ!

 

. . –            ТАК, Я ЩАСЛИВА! –
. . – БО ЖИВУ Я  –  НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ! –
. . – БО ЖИВУ Я  –  У МИЛІЙ СЕРЦЮ СТОРОНІ! –

. .                                    “МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ, ВИБИРАТИ, СИНУ,
. .                                 ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ…”

. .                                                                                             Василь Симоненко

. .Так, я щаслива! Я справді щаслива! У мене є розумні, людяні діти! І я щаслива мама! Так ГОСПОДЬ БОГ дає. Як і кожній матері!
. .Ці зворушливі слова враз виринули перед очима у моїй уяві із самісінької глибини душі (свого часу вони друкувалися у моїй публікації з назвою “ТАК, Я ЩАСЛИВА!”), – саме у той хвилюючий момент, коли із особливим захопленням укотре мандрувала – подорожувала цікавими сторінками у моїх друзів в “ІНТЕРНЕТІ”.
. .По декілька разів читала – перечитувала і знову читала такий щирий вірш – одкровення МАРІЇ ХРИСТОНЬКО “НАЙМИЧКА”. Відчувалося – переймалося мені, що ця добра жінка написала – вилила на папір все, що було вистраждано, зболено, пережито, вимучено, виплакано її нелегкою жіночою доленькою там, на чужині – далеко від рідної хати, своєї оселі, отчого дому, такої дорогої і близької батьківщини – милої і неповторної, співучої і солов’їної, мелодійної і трудолюбивої, багатої і красивої, рідної сторони – своєї УКРАЇНИ… Це – зворушливо! Це – хвилююче! Це – незбагненно! Це – незабутньо!
. .Ось вона, така зворушлива “НАЙМИЧКА” – від пані МАРІЇ ХРИСТОНЬКО! Так, “НАЙМИЧКА”, яка читається і сприймається на одному подиху душі… (Думаю, що пані МАРІЯ не буде ображена, якщо я приєднаюся до неї…).
. .Ти поїхала в світ, на чужину,
. .Десь у найми за гріш подалася,
. .В чужім краю, в чужую родину,
. .Працівницею ти найнялася.
. . . – День минає в роботі, в турботах,
. . .- В чужім краю немає спочинку,
. . .- І твій голос лунає в ефірі:
. . .- Чуєш маму, коханий мій сину?!
. .Що там вдома? Бабуся хворіє?
. .Бережи її, любий синочку!
. .А від болю, аж серце зімліє,
. .Прости, мамо, свою блудну дочку!
. . .- Я чужую тут матір пильную,
. . .- А своя у хворобі страждає…
. . .- БОЖЕ любий, чому так на світі?
. . .- Чому вдома нам місця немає?!
. .Чим ми грішні, що ми на чужині
. .Гіркий хліб для родини шукаєм?
. . Від Шевченкових днів, і донині
. .Ми у наймах чомусь пропадаєм!
. . .- По щоках покотися сльози,
. . – Але смуток в сльозах не втопився.
. . .- А які в нашім краї прогнози?
. . .- Чого уряд, скажіть, вже добився?
. .Чому бідні вкраїнці по світу
. .Все шукають десь кращої долі?
. . А так кличуть додому, так кличуть,
. .Рідні діти, й батьки сивочолі?

. . А на фото: Заплакані очі на обличчі, великі добрі очі близької і рідної людини; телефонна трубка коло телефону – мовчить безкінечно; 10, 20, 50, 100 Є (євро) купюри іноземної валюти, яка ніяк, ну, ніяк не зігріває жіночу доленьку, материнське серденько, родинне сімейне тепло і затишок, не збагачує духовно, по-людяному щиро, не підтримує морально, по-справжньому благотворно.
. .Згадалося мені, як мої добрі знайомі ділилися сокровенним.
. .1. – Не дочекався, не діждався мій рідний тато мене, хворів і старів одночасно, без мене… Ой, що я наробила! А хлопчики мої, синочки – соколики, виросли без мене. Не знаю, який до їхніх сердець ключик підібрати… (Мама моя давно померла). Вчора тата поховали… Без мене… Ой, БОЖЕ…
. .2. – Мамочко, мамо, це я, твоя дочка… Ти мене не впізнаєш, ти мене чуєш, це я!? – А мама, прикута до ліжка десь з-пів року, вже не могла нічого сказати. Тільки довгожданні сльозинки покотилися – потекли по розбитому інсультом і паралічем вистражданому обличчі…
. .А невдовзі мама померла, не проронивши ні слова з уст для донечки своєї. І дівчатко виросло без мами, заміж “вискочило” без маминого благословіння, без матусиної поради – розради. І здається, не зовсім вдався шлюб, який незабаром розпався…
. .3. – Так любив і кохав свою дорогу дружину, тішився, що, нарешті, добре і щасливо заживу з БОЖОЇ волі, бо “знайшов” свою сердешну половинку, склалася – створилася сім’я моя. Разом порадилися, щоб заробити якусь копійчину, подалася моя кохана у “загряницю”. А незабаром приїхала… щоб розірвати шлюб й оформити документи про розлучення…
. .І почалося… Безкінечні пиятики, лайливі і шумні компанії, голосні і гамірні вечірки вдома, в хаті, на подвір’ї, в товаристві друзів – алкоголіків. Запив – заходився чоловік… І ще й обсіли та нагадали про себе давні хвороби – болячки (ще із Чорнобиля). Так тривало довго. І ось злягла людина. А незабаром померла…
. .Це тільки поодинокі випадки, про які я знаю особисто. І в кожної людини своя доля від ГОСПОДА БОГА…
. .Єдине, про що переконливо, дуже – дуже – дуже прошу жінок: – ПОВЕРТАЙТЕСЬ ДОДОМУ. БО ТІЛЬКИ ЖІНКИ – СПРАВЖНІ БЕРЕГИНІ ДОМАШНЬОГО ВОГНИЩА, СІМЕЙНОГО ЗАТИШКУ, НАЙРІДНІШІ МАТЕРІ, НАЙДОРОЖЧІ ДОНЬКИ, НАЙКОХАНІШІ ДРУЖИНИ.
. .ПОВЕРТАЙТАЙТЕЬ ДОДОМУ! І ХАЙ У НАС НЕ ТАК ЗАМОЖНО І БАГАТО, АЛЕ БЛИЗЬКО, ДЕ “СВОЯ ПРАВДА І СВОЯ ВОЛЯ”. БО “ЗАВТРА” МОЖЕ ВЖЕ НЕ БУТИ…
. . І ЩОБ СКАЗАТИ: ТАК, Я ЩАСЛИВА!

. .                        ТАМАРА РОМАНЮК.

1

Автор публікації

Офлайн 14 години

Тамара Романюк

346
Коментарі: 21Публікації: 169Реєстрація: 06-02-2020

Золоте перо

Достижение получено 17.06.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій

Небайдужий читач

Достижение получено 16.02.2020

Титул: Небайдужий читач

Присвоюється користувачу, який оцінив 50 і більше публікацій