. .                         ВЕРБА.  …ВЕРБА  ЗАКОХАНИХ

. .ВЕРБА… Вона виросла – зазеленіла у самісінькому мальовничому центрі великого гарного села. Стара – стара. Можливо їй п’ятдесят років, а може, й цілісіньких сто. Під густою пишною ВЕРБОЮ – сільська криниця з чистою цілющою водою. Щовечора сюди приходили ВІН і ВОНА. Зелена ВЕРБА накривала їх ніжно і закохано своєю гарною косою. Жила їхнім залюбленим щастям.

. .ВІН, ВОНА і ВЕРБА пили добру й чисту джерельну воду з доброї криниці.

. .А потім… Потім було весілля. Закохане, щасливе весілля. Справляли усім селом. Великим мальовничим селом. Аж раптом поміж гостями не стало наречених. Зникли таємниче й непомітно.

. .У самому центрі села під своєю ВЕРБОЮ стояли ВІН і ВОНА. ВЕРБА накрила – сховала їх своїми розкішними розлогими косами – вітами.

. .Вічність… Цілою вічністю, неповторною і незабутньою вічністю була для них та чудова мить – хвилина.

. .Йтимуть дні, місяці, роки. Довго ще слухатиме зелена

ВЕРБА знайомий шепіт, стук – биття двох закоханих сердець.

. .Під ВЕРБОЮ стояли ВІН і ВОНА…

. .                                                 ТАМАРА РОМАНЮК,

. .                                                 5 квітня 2018-21р;