Ішла на прОщу… Думала: прощУ…
А зрештою, чого було прощати? –
Ту тиху напівтемряву дощу
Чи серце, що насмілилось кохати?..
Метався день у згарищах заграв,
Немов хотів на хвильку зупинити.
Як добре, що ти просто промовчав:
Мабуть, так легше буде відпустити…
А почуття? – обірвана струна,
Яку таємно відпустила Геба…
Невже у цьому є чиясь вина?..
Ішла на прОщу…
До самої себе..
Думок на тему “Ішла на прОщу…”
Гарний вірш. Заходьте і до мене, прочитайте моє творіння)