. .Зимова ніч… Тиха, лагідна зимова ніч… Тепло і затишно у великій сільській хаті. Мирно і міцно сплять – насолоджуються мої рідні кровиночки – донечка й синок, усміхаючись щасливо уві сні. Голублю їх тихесенько, цілую ніжно у рожеві щічки, розгладжую легенько дитяче волоссячко на малій голівці… Тішиться – радіє моє материнське серденько…

. .А коло них близенько згорнулися – вляглися м”якими клубочками двоє пухнастих Мурчиків. І вони, БОЖІ створіння, бачили свій солодкий сон, із задоволенням муркали – сопіли, інколи задивляючись на своїх господарів.

. .Крізь віконну шибку було добре видно на світлі від вуличного ліхтаря, як йшов та йшов легенький білий сніг, міріадами білесеньких сніжинок накриваючи велике подвір”я пухнастою сніговою ковдрою. Вітер – мандрівник поніс свої заметілі й сніговії аж ген – далеко поза межі гарного, мов справжній зимовий палац, великого села. Тиха зимова ніч обгорнула лагідно всю матінку -Природу. Сніжило… О! ГОСПОДНЯ благодать!

. .                                               ТАМАРА РОМАНЮК,

. .                                               21 лютого 2021 року.