МЕТЕЛИК ШУКАЄ ДРУЗІВ

Метелик втомлено сів на польову квітку склавши свої великі розкішні крила. Де він тільки не бував і що не бачив. Він міг запросто розповісти цікаві історії кожному жучкові чи павучкові, кожній пташині та звірині, та на жаль поділитися власними емоціями йому було ні з ким. Метелик не мав друзів. Перепочивши кілька хвилин і підкріпивши власні сили, жовто- білий мандрівник вирішив все ж таки дізнатися, що це таке – справжня дружба, дружба, про яку він багато чув і як це бути справжнім другом.
– Де ж шукати тих друзів і в яку сторону летіти?- думав розгублено метелик.
Роззираючись довкола у пошуках хоч якоїсь підказки, він побачив густий і дрімучий ліс. Страшно стало летіти туди метелику, адже дорога була не близька та і день потроху добігав кінця.
– Краще так аніж прожити своє життя в самотності! – вирішив наш крилатий друг і направився просто до лісу.
Густий ліс зустрів його не дуже привітно. Сонце сідало за обрій . Ще трохи і зовсім настане пітьма. Метелик вибрав для себе невеличку, але простору галявину і прийняв рішення заночувати у зеленій духмяній траві. Та відпочити йому цей раз не вдалось. Як тільки він вмостився на саму зручну травинку, то одразу ж відчув, що хтось боляче зачепив його крило.
– Ай – яй – яй! – прокричав метелик . Як боляче!
– Вибач! Я не спеціально! Просто додому поспішаю! – почулося неподалік.
Метелик повернув свою маленьку голівку і побачив перед собою невідомого звіра з довгими вухами і куцим хвостом.
– Ти хто такий?
– Я зайчик
– А я метелик. Давай дружити!
– Давай.
– А як ти тут опинився?
– Шукаю друзів.
– Тобі небезпечно тут залишатись. Тут дуже багато хижаків.
– А що ж робити?
– Прилітай до мене. Я живу неподалік, тому завжди радий гостям.
– Дякую за запрошення.
Метелик попрямував за своїм новим другом. Дорога лежала через кілька колючих чагарників, які довелося оминати і ось нарешті на одному з високих пагорбів, замайорів будиночок зайчика.
– Ласкаво прошу!
– Дякую.
– Зажди, я постелю тобі трохи трави.
– Дякую, але мені варто заночувати з над двору. Я звик до свіжого повітря.
– Не передумаєш?
– Ні. Дякую.
– Ну як бажаєш!
Капловухий повернувся до своєї оселі і через декілька хвилин міцно заснув. Та бідному метелику знову не судилося заснути. Висока трава заворушилася і з під великого дерева вийшов сірий вовк. Метелик знав цього звіра, він багато чув про нього під час подорожей і навіть бачив на картинках, які показували йому діти та не думав, що вовк справді буде такий страшний.
Залетівши до зайчикової хатинки він почав активно лоскотати його у носі. Зайчик сонно відмахувався лапками, а потім не витримав і чхнувши прокинувся.
– Що сталося? – запитав зайчик свого крилатого друга.
– Там Вовк іде сюди!
– А що ж робити?
– Тікати
– А як же ми це зробимо? – запитав зайчик.
– Я от що придумав. За густими чагарниками я бачив кропиву, можна заманити його туди. Він попечеться і втече.
– Справді?
– Так, але мені потрібна твоя допомога.
– Не хочеш ти сказати того, що я буду приманкою?
– Саме так.
– А дійсно це потрібно?
– Без цього ніяк.
– Ну що ж! Добре.
Зайчик обережно виглянув із своєї оселі і прожогом вискочив у чагарник. Вовк погнався за ним та не думав сіроманець, що за чагарниками росла велика і пекуча кропива. Зайчик зумів вчасно оминути її, а вовк просто плюхнувся в неї зі всього розгону і почав вити ледь не на весь ліс. Зализуючи власні рани, вовк пішов геть, а зайчик з метеликом так і залишилися вірними друзями. Друг пізнається в біді.

1

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Наталка Яковлева

153
Коментарі: 10Публікації: 63Реєстрація: 17-07-2018

Автор місяця (Серпень 2019)

Досягнення отримано 21.09.2019
Публікація автора набрала 4 вподобання у серпні

Срібне перо

Досягнення отримано 21.08.2018
Присвоюється автору, який подав на сайт 50 і більше публікацій

Коментувати

Проста авторизація через соц.мережі: