Для голосування необхідно авторизуватись

Пам”ятаєш?

З тобою нас познайомили колеги на роботі майже вісім років тому. Здається, наче вчора… Промайнули роки і у мене таке враження, що знайомі ми з тобою цілу вічність, ну як мінімум з дитинства. Вже вивчили один одного темперамент, характер, звички… Іноді здається, що наперед знаю послідовність твоїх дій. Мабуть, як і ти знаєш про мене досить багато…

Буденність захопила нас з головою, вкрила невідкладними справами, проблемами, повсякденними питаннями… Кожен день складається з якихось звичних для нас речей: сніданок, робота, домашні клопоти, вечеря, прогулянка, сон… Дні зазвичай проходять в якійсь метушні. Поступово з таких днів складаються місяці, що плавно переходять в роки…

Останнім часом здається, що чогось не вистачає в нашому житті… Чогось неповторного, такого яскравого, такого щирого, такого справжнього…

Прибирання кімнат, як правило, не займає в мене багато часу: протерти пил, скласти речі, помити підлогу… Але сьогодні під час прибирання мій погляд привернув до себе наш фотоальбом. Взяла його до рук і перед очима ожило наше з тобою минуле…

А пам’ятаєш, як ти вперше подзвонив мені, як домовились про зустріч? Але ця зустріч відбулась зовсім в іншому місці в інший час, трохи раніше запланованого. Я пам’ятаю, якою була заспаною, в старому светрі та джинсах. Пам’ятаю, як переживала, бо думала, що тобі не сподобалась. Адже дівчата хочуть виглядати краще, заздалегідь підготуватись для першого побачення, щоб показати себе у всій красі. А у нас вийшло зовсім не так. Та то, мабуть на краще…

А пам’ятаєш перше побачення в кіно? А сніг, такий лапатий та пухкий, ти пам’ятаєш? А наш перший пікнік ти пам’ятаєш? А як на першому спільному корпоративі колеги перешіптувались про нас? А чи пам’ятаєш нашу першу поїздку в інше місто, як ми їли бутерброди і запивали негазованою водою?

А пам’ятаєш як ми вперше проговорили всю ніч так відверто та щиро як ніколи до того? Як відкрили таємне один для одного, як поділились один з одним найсокровенішим?

А пам’ятаєш нашу першу поїздку на море і перші випробування?

А пам’ятаєш, як сказав мені так щиро і серйозно: « Я хочу, щоб ти була моєю дружиною!»?

А пам’ятаєш нашу підготовку до весілля, мій переїзд до тебе? Чи згадуєш як знову ми говорили ніч і сперечались, мабуть, про те, чи потрібне вінчання чи ні? Я дуже вдячна тобі за те, що все ж таки ти тоді прийняв мою точку зору. Бо для мене вінчання – це більше, ніж мода чи обряд. Це своєрідний знак того, що я хочу бути поруч завжди: в багатстві та бідності, в здоров’ї та хворобі, в горі та радості. Для мене це значить бути поруч протягом всього життя, прощати образи, просити пробачення і не шукати заміни. Бо ти є той, з ким хочу бути!

А пам’ятаєш  нашу весільну подорож, наші перші уже подружні суперечки та примирення?

А пам’ятаєш мої сльози, мій біль і твою підтримку? Я буду завжди вдячна тобі за те, що ти дав мені впевненість в тому, що все найкраще у нас попереду, що ми разом, а значить здолаємо всі негаразди, всі проблеми!

А пам’ятаєш, як ми раділи, як лилися сльози щастя з моїх очей від такої довгожданої новини – ми станемо батьками! А пам’ятаєш, як наш малюк штовхався всередині мене і ти прислухався до тих рухів? А пам’ятаєш , як ретельно підбирали ліжко, одяг та візочок для нашого синочка? А пам’ятаєш, як я сказала тобі, що мабуть починаються пологи? Як ми їхали з тобою до пологового будинку? А пам’ятаєш як робив масаж спини, а я від того ще більше нервувала, як бігав за необхідними ліками в аптеку і як вперше взяв на руки нашого синочка? А пам’ятаєш, як сказав тоді мені: «Дякую за сина!»? А пам’ятаєш, як провідував нас кожного дня? Як вперше приїхали з нашим хлопчиком додому? Як ти не відходив від мене і маляти цілу ніч і давав можливість мені відіспатись після пологів? Як готував для мене страви, щоб я більше відпочивала та набиралась сили?

А пам’ятаєш нашу вимушену розлуку у зв’язку з твоїм відрядженням? Як ми кожного дня виходили на зв’язок і дуже чекали зустрічі?

А пам’ятаєш наші вихідні: пікніки, прогулянки до парку та річки, поїздки до наших батьків, відвідування зоопарків, виставок і т.д? Як бавимося з синочком, або читаємо йому книжки, малюємо, складаємо конструктор? Як вкладаємо спати синочка, купаємо, годуємо?

Я знаю, ти все це пам’ятаєш! Чому я знаю? Тому що, незважаючи на мої зауваження, істерики, суперечки, ти кожного дня говориш мені, що кохаєш, що ти мене будеш захищати, якщо треба буде, від всього світу, що, незважаючи на мою суворість, я «твоя маленька дівчинка». Любий, ти найкращий: чоловік та тато! Я бачу це! Я пам’ятаю! Я знаю це! Просто за повсякденними турботами про справжнє, щире, неповторне, яскраве ми з тобою іноді забуваємо, або не надаємо цьому значення. А воно поруч! Поруч те, чого здається не вистачає. Варто лише іноді переглянути все це у своїй пам’яті та в нашому фотоальбомі…

2

Автор публікації

Офлайн 5 днів

Olena Kostyrko

30
Коментарі: 2Публікації: 13Реєстрація: 02-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 28.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій