А як же птаха в клітці? –
Тільки зараз,…
Я зрозуміла сум в її очах, –
Коли вона дивилась крізь залізо,
І в погляді був незабутній страх…
І для краси її ми там тримали,
Раділи, забавлялись як могли…
А її очі палко нас благали,
Щоби звільнили ми її з тюрми…
Ми думали що там вона щаслива,
І що радіє нашим голосам,
Дивилася вона на нас зрадливо,
І мріяла сказати усім нам, –
Не варто в клітці вам птахів тримати!
Свободи прагнем ми своїм очам,
І хочемо як ви, – ми скрізь гуляти!,
Все бачити, радіти і стрибати,
Летіти в небо, прагнути бажань
І не боятись клітки коливань…
І що тепер?..
Я пташку так згадала…-
Коли свободу втратила свою,
Але допоки я того не знала,
Не думала про птахи я сім’ю…
– Тепер її я зрозуміла,
Вона так бачити хотіла,
Як рано сонечко встає,
І що у цьому світі є…
Та трішки пізно ми це знаєм,
Допоки нас це не ламає,
Допоки в нас свобода є, –
Не зрозуміть горе твоє!…