Для голосування необхідно авторизуватись

Вона втомилась

Вона тихо плакала, боячись розбудити дворічного синочка. Малюк заснув кілька хвилин тому і тихо сопів своїм маленьким носиком. А ще хвилин десять назад у нього була дика істерика. Та що там у дитяти (маленькі діти схильні до вередування, істерик та плачу). Була істерика у неї. А тепер, вона плакала. Бо відчувала свою провину перед маленьким хлопчиком. Адже синочок не винен, що в неї такий емоційний стан. Ніхто не винен…

Останнім часом вона відчувала несамовиту втому, що пронизувала все її тіло, роздратування, постійне напруження, виснаження і розчарування в усьому, що її оточувало. Набридли нав’язливі думки, що все складається зовсім не так, як вона мріяла. Колись, років десять чи навіть п’ять назад, вона й гадки не мала, що перетвориться в загнану конячку. Вона втомилась. Адже в неї ось уже більше ніж два роки не було відпустки. На будь-якій роботі є вихідні, а в неї їх майже не було. Вона працювала 24 години на добу. Вона вимушена всі ці 24 години на добу 7 днів на тиждень бути поруч з маленьким сином, весь час бути в хорошому настрою, здатною завжди приголубити та витерти заплакані оченята. Вона втомилась…

Зрештою, деколи вона виходила в люди: один раз на місяць вона ходила в перукарню, щоб хоч трохи привести до ладу волосся, ходила до продуктового магазину, а іноді дозволяла собі невеликий шопінг. Але, як правило, покупки зводились до дитячих речей, іграшок, книжок. Вона собі рідко, що купляла. Хіба що взуття на низьких підборах або штани, в яких зручно гуляти з дитиною. Сукню, яка їй так сподобалась на манекені, вона навіть не міряла. Бо ціна, як вона думала, була захмарною. Такі гроші за сукню вона не могла віддати. Тим паче, скоро треба було дитині купити зимовий комбінезон, а може ще й на зимове взуття вистачить для малюка. Вона втомилась…

ЇЇ коло спілкування зводилось до розмов з такими ж втомленими молодими мамами, дитячим лікарем та продавцем в найближчому супермаркеті. Їй не вистачало світських розмов. Іноді здавалось, що не існує тем для розмов, крім дитячого харчування, дитячих хвороб, підгузків та мультиків. Хотілось з кимось поговорити про мистецтво, про роботу, про політику. Але розмов таких давно не траплялось. Вона втомилась від одноманітних бесід.

Вона чесно намагалась бути гарною мамою та дружиною. Вона гралася з малюком, читала йому казки та співала пісні. Вона намагалась вигадувати різноманітні розвивальні вправи. Їй подобалось, коли синок завдяки її іграм та заняттям становився кмітливішим. Але вона втомилась…

Вона чесно намагалась бути гарною господинею, щоб завжди в домі було чисто, а на столі стояла свіжа вечеря. Можливо, ніхто б і не сказав нічого, якщо б було інакше. Чоловік не примхливий. Але вона ж вдома, вона «повинна», не зважаючи на те, що дитина постійно просить «пограй зі мною, мама», «почитай мені». Вона «повинна», попри те, що сотні раз за день малюк каже «не хочу», «не буду», або навпаки «хочу футболку з динозавром», яку тільки-но вдалось відіпрати, «не піду на вулицю», «хочу мультик». Вона сама загнала себе в рамки «повинна». Вона втомилась від того, що протягом тривалого часу намагалась дотримуватись цього «повинна»…

Допомоги вона ні від кого не просила і не чекала. Вона сама зможе все. Вона сильна. Це вона так довго чекала на цю дитину. Тому вона сама вибере для дитини одяг, сама буде вкладати спати, купати, готуватиме їжу. Але іноді хочеться, навіть їй, щоб хтось допоміг. Але тепер, коли синок підріс, допомогу пропонували вже рідше. «Вона сама може». Вона може сама. Але тепер уже втомилась. Втомилась сама вирішувати за вакцини, вітаміни для свого хлопчика. Втомилась контролювати, що він їсть, скільки спить та як часто проситься на горщик. Вона втомилась брати на себе велику частину відповідальності за сина. Вона втомилась…

Вона давно забула про те, що в неї, крім синочка, на якого вона так довго чекала, є ще одна дитина. Про цю дитину вона забула. Не жаліла її, не пестила, не пригощала смачними тістечками, які та дуже любила, не дарувала подарунків. Ця дитина – це вона. Вона не дозволяла собі зайвого. Як же вона може цілих півгодини ніжитись в ванній, коли чоловік прийшов додому втомлений, ще й дитину вкладати спати. Тому вона швиденько приймала душ і

поспішала на нові подвиги, про які ніхто не просив. Квапливо зав’язувала гулю на голові та швиденько збиралась з дитиною на прогулянку. Вона не дозволяла собі передивитись улюблений фільм, бо боялась, що розбудить дитину. Та й обід пора готувати. А ще ж треба встигнути попрасувати одяг, помити вікна та поскладати речі в шафі. Вона ж розумниця. Вона не втомлюється. Але вона втомилась…

І ось сьогодні, коли малюк солодко спить, а їй так боляче за свою істерику. Не хотіла б вона, щоб син запам’ятав її такою. Вона хоче, щоб її син та її чоловік були поруч щасливі, бо поруч щаслива вона. Зараз їй прикро, що не стримала своїх емоцій та дала волю різким словам. Вона відчувала провину перед своїми рідними людьми за свою істерику. Але все ж у неї промайнула дуже важлива думка – так більше тривати не може! Тепер вона вже точно «повинна» змінити своє життя, вибратись з полону, в який вона сама себе загнала… Як це зробити, вона поки що до кінця не усвідомлювала. Але вона вирішила, що не хоче бути більш втомленою. Для цього треба їй згадати про дитину, яка живе всередині неї…

7

Автор публікації

Офлайн 3 місяці

Olena Kostyrko

63
Коментарі: 2Публікації: 20Реєстрація: 02-08-2020

Бронзове перо

Достижение получено 28.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 10 і більше публікацій

Думок на тему “Вона втомилась”