Для голосування необхідно авторизуватись

Одна історія

Сталося це минулого літа. Тоді Оля раз  і на завжди запам’ятала, що сірники це не іграшка і, що кожну річ потрібно використовувати за призначенням, а не як заманеться. Але на той момент як сталася ця історія, вона ще не ставилася до цього так серйозно. Звісно батьки не одноразово говорили, але ж вони багато чого говорять і, що з того? Не те, щоб Оля була не слухняною дівчинкою. Ні. Просто вона й подумати не могла яким лихом може скінчитися звичайна гра. А їй лише 5 років…

Була середина літа. Самий спекотний місяць – липень. Це саме той місяць в якому якщо хочеш погуляти на подвір’ї то потрібно робити це зранку або надвечір. Бо вдень – справжнє пекло. Втриматися не можливо. Ото ж дівчинка прокинулася рано. Їй дуже кортіло побавитися на дворі в саду, доки не так жарко. Адже вже о десятій годині мама точно заганятиме до хати. Тож Оля хутенько поснідала і побігла, з дозволу мами, в сад.

В саду було безліч квітів. Менші і більші кущики і поодинокі вони красувалися на клумбочках вздовж стежки та по під деревами. Дівчинка дуже любила милуватися квітами, гладити їх, перебирати квітку по пелюсточці. А ще вона любила коли на них роса. Сонце сходить і тисячі самоцвітів загораються навкруг. А ще такий приємний ансамбль із ароматів квітів і ранкової свіжості радували її серце. Олі подобалося зранку в саду. Вона любувалася красою і каталася на гойдалці що для неї зробив тато, прив’язавши на стару яблуню мотузку і положивши дощичку для сидіння. Коли гойдаєшся здається, що летиш у небо, а коли відкидаєшся назад до роса на пухнастій траві лоскоче босі ніжки.

В цей день все було як завжди: і сонце і квіти, і гойдалка, і небо. Але коли вийшло сонце то почало якось аж занадто гріти, аж пекти. На гойдалці не було тіні і стало якось аж неприємно. Отож Оля перестала колихатися і пішла в холодок.

  • Все добре? – пролунав голос мами із відчиненого вікна спальні.
  • Так! Відповіла дівчинка.

В холодку під великою, розлогою старю грушою було також її улюблене місце. Тут була широка лава, а перед нею велика клумба з різними- різними квітами. Яких кольорів, форм, розмірів тут не було. Одним словом як в чарівному краю. Краса- очей не відвести, не жарко, приємно і зручно. Спочатку дівчинка роздивлялася квіти, потім слідкувала за мурахами в мурашнику біля груші. А потім лежала на лаві звівши погляд до гори і рахувала листя на дереві. Але все це їй набридло. Їй захотілося погратися, але з ким і чим. В саду нікого і нічого не було. Тож не довго думаючи вона зірвала пару квіток. Сіла на лаву і вертіла їх у руці розмовляючи про себе. І тут їй здалося, що перевернута навпаки квітка, коли її прокручуєш схожа на балерину у вишуканій сукні. Так, справді схожа. Але нажаль у неї немає голови і ніг. Так, це не порядок. Подумала Оля і спробувала виправити ситуацію виламавши тоненьку гілочку і проштрикнувши нею квітку, а замість голови наділа маленьку зелену виноградинку на неї. Але виглядало все це ніби незграбно. Така велика голова не пасує.- подумала дівчинка. Потрібно щось менше. І тут вона згадала, що біля плити завжди лежить розпечатана пачка сірників. Тож вона хутенько метнулася в будинок і прихватила їх, доки мама відволіклася.

Тепер у неї були стравжні красуні балеристки, що красувалися в шикарних платтях з чорнобривців, майориків і навіть в пачках з ромашок. Час летів непомітно. Оля вже буквально лежала на лаві раз за разом влаштовуючи королівські бали і бенкети, та приводячи на них все прекрасніших  квіткових дам. Та нажаль сонце безпощадно пробивалося через густе листя і дівчинка навіть відчувала, ак пекло їй у голову. Зрештою вже дуже скоро мама виглянула знову і погукала дівчинку вже в будинок. Олі дуже не хотілося розтаватися зі своїми новими іграшками тож вона їх взяла з собою в будинок. В кімнаті було ще зручніше проводити бали та  гостини. Вона розляглася на ліжку і керувала своїми придворними. Вона зовсім поринула у інший світ – світ своїх фантазій.

Через якийсь час у кімнату заглянула мама.

  • Олюньчику, я вискочу в магазин! Я не довго! У мене скінчилася мука, а тісто вже на половину зроблене. Магазин і справді був майже поруч і ніщо не віщувало біди. Дівчинка повернулася на інший бік і заговорила зі своїми квітковими гостями, а мама пішла в магазин. Але через хвилину уже вирішила, що гостям потрібне ліжко. Що ж можна використати для цього… Точно знаю – сірникову коробочку. Вона швиденько збігала на кухню і витрусивши всі сірники з неї повернулася до себе. Зтягла кришку – ось і ліжко готове. Знатне… А якщо кришку поставити поруч – диванчик виходить. Ця ідея була дівчинці дуже до вподоби, то ж вона всіх своїх квіткових гостей приміряла то на ліжко то на диванчик один за одним і сама не помітила як одна дама із волошки черкнулася головою по верху диванчика і запалала. Дівчинка злякалася і впустила її на ліжко. А коли почала махати руками і дути, що б згасити вогонь, він ставав більшим. Дівчинка не на жарт злякалася і не знала що робити. Вона стрибнула з ліжка і розгублено стежила за тим що відбувається. А тим часом вогонь підходив до всіх її квіткових гостей і всі вони по черзі спалахували. А було їх майже ціла коробка.
  • Ой! Що я скажу мамі? – не на жарт злякалася Оля. А покривало на ліжку вже диміло і сірою кіптявою виходив дим у вікно в сад. Розгублена дівчинка не розуміючи, що відбувається  заховалися в шафі. Чомусь вона вирішила, що якщо не бачитиме що відбувається, то це її мене.

Спочатку у шафі й справді було спокійно, темно, але спокійно. І Оля на хвилинку подумала, що вже все гаразд, але в раз почувся тріскот. Вона привідкрила дверцята і побачила, що вогонь перекинувся на штору у карниз упав додолу, а вікно було охоплене вогнем. Десь тепер дуже далеко той прохолодний сад. А тут жарко, все тріскотить і палає. Дівчинка знов закрила двері, про те вже було страшно від цього тріскоту, що щораз посилювався. І дихати стало якось важко і душно зробилося у шафі. У щілину дверей сунув дим і дуже дер горло. Він то лоскотав його то пік і викликав сухий удушливий кашель. Дівчинці нічим було дихати і вона потроху задихалася. Спробувала ще раз визирнути, але вже нічого не побачила. Їдкий дим виїдав очі і помічалися  в клубах диму спалахи вогню то там то там. Вона щільно закрила двері і почала плакати. Їй було страшно. Хотілося погуками маму, але язик ніби не слухався і кашель душив горло. Дівчинці  навіть здалося, що вона на якусь хвилину заснула і їй сниться сон. Було просто темно, страшно, душно, жарко, важко і цей дим.

Але в якийсь момент хтось ніби схватив її на руки. Чоловічий незнайомий голос спокійно сказав: «Не бійся. Все буде добре». Де там… Вона ще дужче затулила очі щоб нічого не бачити і вся зжалася в комочок. Через якийсь час вона почула: «Олю! Олю як ти?»- це був голос мами. Дівчинка відкрила очі і побачила, що вона у сусідському дворі а поруч мама, тато сусіди і всі стривожено дивляться на неї. Чоловік, що ніс її передав мамі на руки.

  • Олю! Олю, що з тобою?- схватила мати дитину.
  • Як ти себе почуваєш? – запитав нахилившись до неї тато.

Дівчинка дивилася на них своїми великими синіми очима і не говорила ні слова. Вона боялася, що якщо спробує то їдкий дим буде палити їй горло.

Мати прижимала до себе дитину і хиталася разом з нею. Періодично проривався плач і вона аж трусячись цілувала Олені руки.

  • Ну скажи хоть щось. – переживали за спиною сусіди.
  • Хто це? – нарешті вимовила дівчинка.
  • Це рятувальники. – відповів тато. – Сусідка бабуся Наталка побачила дим з вікна. Вона в той час саме понесла кізочці води. І відразу зателефонувала 101.
  • Тебе довго не могли найти. – продовжила мама- Ми боялися, що більше тебе не побачимо.- Вона міцно притисла дівчинку до себе і заплакала.
  • Дайте я її огляну! – голосно сказала якась огрядна жіночка у білому халаті із дивною квадратною валізою. – можете посадити її сюди на лаву. Так. Спробуй розслабитися, ти вся дуже напружена. Ану, отак… подивись сюди, а тепер сюди… а тепер дай я тебе послухаю…

Та Оля вже її навіть не слухала. Вона дивилася туди де горів їхній будинок і відважні люди біля червоної машини боролися зі справжнім вогняним змієм час від часу зникаючи за димовою завісою. Саме в ту хвилину вона подорослішала і зрозуміла, що сірники –це не іграшки, і безневинна, на перший погляд, гра може мати досить трагічні наслідки.

 

 

1

Автор публікації

Офлайн 4 дні

Таня Крамаренко

349

Людина міцніше каменя, але ніжніше троянди.

Коментарі: 2Публікації: 131Реєстрація: 10-08-2018

Золоте перо

Достижение получено 02.08.2020
Присвоюється автору, який подав на сайт 100 і більше публікацій