«Прости, пробач»…Які важкі слова,
Немов свинцем заповнені до краю.
Але без них людина — не жива,
Без них не чути:« Так, я вибачаю»…
Чомусь тоді,коли під ребра біль
І ходим майже вже по леза краю,
Слова болючі,як на рану сіль,
Та справжні скажуть:« Так,я вибачаю».
І в мить таку спливають дні й роки,
Все шкереберть,а в серці тихо-тихо…
Згадалось все,згадалось до дрібниць
І сльози й радість, сміх і навіть лихо.
Чомусь нам легше вдарити слівцем,
Тоді ми відчуваєм свою силу.
А в душу заливається свинцем
Важкі слова, які ми говорили.
Тому,мабуть, і так живем тепер:
Клянемо брата, лихословим друзів…
Не ображаймо словом білий світ,
А будьмо до образ чужих байдужі.
Тоді «пробач, прости» осяє нас
І слово Боже стане понад світом!
Важкий свинець розтопиться,як лід,
А в душах буде жити тепле літо…
© Оксана Граб’юк «Важкі слова»
Автор публікації
