Ти знаєш, я звикла іти до вершин!
Крізь бурі і терни — злітати.
Коли до мети залишився аршин,
Я буду! Я буду змагатись!
А знаєш, я сильна! Я сильна, затям,
Холодна у рішеннях часто.
Я можу за щастя платити життям,
Та зрад не прощаю нізащо!
Я часто над прірвою кроком стою,
І вже от здається, падаю…
Та ні! Хтось тримає мене
Напевно, що когось я радую…
Стираю частенько свої ес-ем-ес,
Контакти стираю (буває…)
Хто хоче знайти , той знайде мене,
А ні — хай мене забуває.
Частіше шукаю смачне вино,
Не те, що доступне, дешевше…
Я звикла цінувати суть давно,
Щоб плакати потім менше.
Гурманю? Та що ти? Я просто живу!
По – своєму, якось осібно…
Чужого не треба й свого не впущу,
Бо нащо чуже потрібне?
Я просто сказала собі : « Спинись!
Не зможеш усім догодити!»
Ти скажеш, я дивна? Я справжня, повір,
Просто так хочу жити!
Без пафосу! Лакшері! Без суєти,
З смачною зранку кавою.
Я сильна! Така, як сьогодні є…
З моєю комеді-драмою…
© Оксана Граб’юк «Монолог сильної жінки»