Верба схилилася до долу,
ковтає воду із ріки.
Вдихає світ небесну вроду,
під спів джерельної води.
Стежина в’ється берегами,
веде полями десь за край.
Іскряться краплі під ногами,
на схилі шаленіє гай.
Вітрисько простором гуляє,
пасе невидимий табун,
колоссям мовчазним хитає,
під блиски золотистих струн.
А маки, маки, наче зорі,
у жовтих стиглих небесах.
Чарівні квіточки прозорі,
невинні мрії в дивних снах.
Сміємось ми — радіють діти,
Господь єднає небеса!
Життя пливе — росяться квіти,
дощем вмивається краса!

Думок на тему “КОВТОК З НЕБА”
Хочеться вивчити напам’ять і декламувати щиро від душі. )