Заплакане вікно дивилось в хату,
На підвіконні осипалися квітки
І ти сказав “потрібно вирушати,
Бо я купив в один кінець квитки.”
І ми зібрали речі у дорогу,
Та зовсім мало, те лиш, що було:
Любов , довіру, впевненість, тривогу,
Краплину страху й віру у добро.
Спочатку було зовсім нам непросто,
Так страшно у незвідане іти.
Один на одного дивились гостро,
Не знали куди йдем ні я , ні ти.
Ми довго йшли, і падали , й вставали,
Винили один одного не раз,
Щоразу більше й більше набували
І зараз творимо історію про нас.
Я точно знаю, ти будеш довіку
Зі мною поруч в радості й журбі
І я скажу “Спасибі за мандрівку”
Через 100 років лагідно Тобі.
Автор публікації
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 14-08-2020
